Адміністративне право України - Юрій Прокопович Бутяк

Однією з основних функцій Держбуду України та його органів на місцях є організація й забезпечення державного архітектурно-будівельного контролю та контролю за технічним станом житлового фонду й об’єктів комунального призначення незалежно від форм власності.

Державний архітектурно-будівельний контроль — це сукупність організаційно-технічних і правових заходів, спрямованих на забезпечення додержання законодавства, державних стандартів, норм і правил, архітектурних вимог і технічних умов, а також положень затвердженої містобудівної документації та проектів конкретних об’єктів, місцевих правил забудови населених пунктів усіма суб’єктами містобудівної діяльності.

Безпосередньо державний архітектурно-будівельний контроль здійснюють Державна архітектурно-будівельна інспекція в складі Держбуду України та інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в складі місцевих органів містобудування й архітектури. Ці інспекції діють згідно з Положенням про державний архітектурно-будівельний контроль, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 р. (в редакції від 7 квітня 1995 р.).

Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю видають забудовникам дозволи на виконання робіт з будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонту; беруть участь у роботі комісій з прийняття в експлуатацію закінчених об’єктів будівництва, а також у розслідуванні причин аварій на будівництві; здійснюють вибіркові перевірки; розглядають справи про правопорушення в сфері містобудування; аналізують і узагальнюють матеріали контролю; готують пропозиції відповідним органам щодо вдосконалення державних стандартів, норм і правил.

Контроль за технічним станом житлового фонду й об’єктів комунального призначення здійснюють посадові особи управлінь і відділів житлово-комунального господарства місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Вони мають право: проводити обстеження й перевірки підконтрольних об’єктів; давати приписи власникам і користувачам про усунення виявлених порушень; вносити пропозиції щодо притягнення винних до адміністративної відповідальності тощо.

З метою посилення контролю за технічним станом міського електротранспорту в Держбуді України створено та діють Головна державна технічна інспекція, а також державні регіональні технічні інспекції у містах. Здійснюючи постійний державний контроль за технічним станом міськелектротранспорту, посадові особи цих інспекцій мають право застосовувати як адміністративно-попереджувальні заходи, так і заходи адміністративного припинення.

Адміністративна відповідальність у галузі будівництва настає за: недодержання державних стандартів, норм і правил під час проектування та будівництва (ст. 96 КпАП); порушення законодавства під час планування й забудови територій (ст. 961 КпАП); самовільне будівництво будинків або споруд (ст. 97 КпАП).

Справи про адміністративні правопорушення розглядають інспекції державного архітектурно-будівельного контролю й адміністративні комісії.

Суб’єктами адміністративної відповідальності за правопорушення в галузі будівництва можуть бути як громадяни, так і посадові особи. Крім них, згідно із Законом України «Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ і організацій за правопорушення у сфері містобудування» від 14 жовтня 1994 р. відповідальність у цій галузі несуть також юридичні особи.

Справи про правопорушення в галузі будівництва й у сфері містобудування розглядають інспекції державного архітектурно-будівельного контролю та адміністративні комісії.

У галузі житлово-комунального господарства адміністративна відповідальність згідно з КпАП настає за порушення порядку взяття на облік та строків заселення жилих будинків і жилих приміщень (ст. 149); порушення правил користування жилими будинками й жилими приміщеннями (ст. 150); самоправне зайняття жилого приміщення (ст. 151). Адміністративними правопорушеннями визнають також порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів (ст. 152); знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об’єктів озеленення населених пунктів (ст. 153); порушення правил тримання собак і котів (ст. 154).

Справи про адміністративні правопорушення розглядають адміністративні комісії, виконавчі комітети селищних, сільських рад, органи Міністерства екології та природних ресурсів України.

У широкому плані під управлінням комунікаціями розуміють управління транспортом, зв’язком, мережами й системами паливного, енергетичного та водного постачання, тобто управління всіма галузями господарства, що обслуговують сфери виробництва (промисловість, агропромисловий комплекс тощо) та життєдіяльність людей, але не створюють матеріальних цінностей.

Термін «комунікації» означає шляхи сполучення, сукупність усіх видів шляхів сполучення, які підготовлено та влаштовано таким чином, щоб забезпечувати процес переміщення людей і вантажів різного призначення, і є складовою частиною кожного виду транспорту. Регулювання діяльності транспорту й зв’язку належить до різних галузей права: адміністративного, цивільного, фінансового та ін.

Управління транспортом і зв’язком регулюють закони, кодекси, статути, положення про окремі види транспорту й зв’язку. Організаційно-правові, економічні засади діяльності транспорту визначає Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р.

В Україні діє єдина транспортна система, яка повинна відповідати вимогам суспільного виробництва й національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру, забезпечувати зовнішньоекономічні зв’язки.

До єдиної транспортної системи належать: транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт і метрополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення загального користування.

Правовий статус залізничного транспорту визначає Закон України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 р., а також Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р., морського — Кодекс торгового мореплавства України, річкового — Водний кодекс України, авіаційного — Повітряний кодекс України, автомобільного — Закон України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 р. (в редакції від 10 листопада 1994 р.), а також Статут автомобільного транспорту України, трубопровідного — Закон України «Про трубопровідний транспорт» від 15 травня 1996 р.