Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України - Колектив авторів

5. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом чи іншим джерелом підвищеної небезпеки, може нести обов’язок відшкодувати шкоду, завдану використанням, зберіганням чи утриманням такого об’єкта, спільно з особою, яка володіє таким об’єктом на правовій підставі. Ці особи несуть обов’язок відшкодувати шкоду спільно, якщо неправомірному заволодінню об’єктом підвищеної небезпеки сприяла недбалість власника (законного володільця) такого об’єкта. У таких випадках за особою — законним володільцем джерела підвищеної небезпеки слід визнати право на регресну вимогу до особи, яка незаконно заволоділа таким джерелом.

6. Відповідальність особи, що неправомірно заволоділа транспортним засобом, і власника (законного володільця) такого об’єкта є частковою. Ці частки визначаються за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Це правило ч. 4 ст. 1187 ЦК не перешкоджає домовленості осіб, які відповідно до цієї частини несуть обов’язок відшкодувати шкоду спільно, про визначення часток, в яких вони будуть відшкодувати шкоду. Але така домовленість не може мати обов’язкового значення для потерпілого, який зберігає право звернутись до суду з позовом про відшкодування шкоди до осіб, які зобов’язані відшкодувати її спільно, та про визначення часток, в яких кожна із осіб, що відповідає за завдану шкоду, має її відшкодувати.

7. Обов’язок відшкодувати шкоду відповідно до ч. 3 ст. 1187 ЦК особи несуть незалежно від вини особи, що неправомірно заволоділа транспортним засобом. Проте завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили звільняє осіб, відповідальних за шкоду, від обов’язку її відшкодування. Слід при цьому враховувати, що п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК значно розширює коло явищ, які охоплюються поняттям непереборної сили порівняно з раніше чинним Цивільним кодексом. Непереборною силою визнаються будь-які обставини, що мають ознаки надзвичайності чи невідворотності, а не обидві ознаки одночасно, як це було передбачено ст. 78 ЦК 1963 р. Розширення змісту поняття непереборної сили відповідно звузило сферу відповідальності особи, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

8. Умисел потерпілого також звільняє особу, відповідальну за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, від обов’язку відшкодування шкоди. У ч. 5 ст. 1187 ЦК мається на увазі умисел потерпілого на завдання шкоди. Якщо ж особа умисно, наприклад, порушила правила дорожнього руху і свідомо не допускала завдання їй шкоди джерелом підвищеної небезпеки, підстав для звільнення особи, відповідальної за шкоду, від обов’язку відшкодувати шкоду немає, оскільки за таких обставин немає умислу (прямого чи непрямого) на завдання шкоди.

9. Цивільний кодекс не допускає звільнення особи, відповідальної за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, від обов’язку відшкодувати шкоду у зв’язку зі необережністю (в тому числі й грубою) потерпілого. Допускається лише зменшення розміру відшкодування на підставі ст. 1193 ЦК. Покладення на потерпілого обов’язку відшкодувати шкоду, завдану джерелу підвищеної небезпеки, якщо ця шкода виникла внаслідок умислу потерпілого, законом спеціально не передбачено. Разом з тим умисел потерпілого на завдання шкоди собі чи джерелу підвищеної небезпеки породжує обов’язок потерпілого відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки третім особам чи джерелу підвищеної небезпеки безпосередньо.

1. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

2. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов’язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

1. Стаття 1188 ЦК конкретизує загальні правила про відшкодування шкоди стосовно випадків завдання шкоди в результаті взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки. У відносинах між володільцями джерел підвищеної небезпеки застосовується принцип вини. У відносинах між володільцями кількох джерел підвищеної небезпеки, якими було завдано шкоди, з однієї сторони, та третіми особами, яким володільці джерел підвищеної небезпеки спільно завдали шкоди, діє принцип відповідальності незалежно від вини. Навіть завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили не звільняє осіб, які спільно завдали шкоди, від відповідальності.

1. Особливості відшкодування ядерної шкоди встановлюються законом.

1. Ядерна шкода визначається як втрата життя, будь-які ушкодження, завдані здоров’ю людини, або будь-яка втрата майна, або шкода, або будь-яка інша втрата чи шкода, що є результатом небезпечних властивостей ядерного матеріалу на ядерній установці або ядерного матеріалу, який надходить з ядерної установки чи надсилається до неї, крім шкоди, заподіяної самій установці або транспортному засобу, яким здійснюється перевезення ядерного матеріалу (ст. 1 Закону «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» [67]). При цьому до категорії ядерної належить і шкода, спричинена спільно з ядерним інцидентом подіями іншого характеру, якщо вона не може бути обґрунтовано відокремлена від ядерної (ст. 74 цього Закону).

2. Відповідно до ст. 72 зазначеного Закону жодна особа, крім оператора ядерної установки, не несе відповідальності за ядерну шкоду, якщо інше не встановлено законом. Відповідальність оператора за ядерну шкоду визначається як абсолютна, тобто настає незалежно від його вини. Стаття 73 зазначеного Закону встановлює, що оператор