Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга - Володимир Броніславович Бєлінський

5. Зборівська битва.

[5 (15) — 6 (16) серпня 1649 року]

«Королівська армія, рухаючись без прикриття і розвідувального забезпечення на допомогу обложеним, 3 (13) серпня зупинилася на відпочинок на правому березі р. Стрипи біля с. Млинівців (4 км північно-західніше Зборова). Стрипа мала заболочені береги, а напроти Зборова, з правого берега до неї впадала Мала Стрипа, оточена такою ж місцевістю, яка не дозволяла здійснити маневрування військом. Це була пастка для польської армії, чим вирішив скористатись Б. Хмельницький, щоб її розгромити.

Протягом дня 4 (14) серпня польське військо навело два мости біля Зборова через Стрипу, плануючи переправу зранку 5 (15) серпня. Знаючи все про пересування королівської армії, в ніч проти 4 (14) серпня Б. Хмельницький таємно зняв з облоги Збаража 40–50 тис(яч) свого війська і 30 тис(яч) татарської кінноти й вирушив до Зборова» [223, с. 60].

Оскільки татарська кіннота й козацька піхота рухалися з різною швидкістю, то був створений передовий загін переважно із татарської кінноти з додачею кінних козаків, озброєних вогнепальною зброєю, який рухався «на відстані півпереходу (15–20 км)» попереду головних сил та обозу. Цей окремий загін обійшов польське військо з півночі, переправившись через річку Стрипу, і, скориставшись густим туманом, підійшов до польського табору, що розтягнувся на 7 кілометрів.

С. Нечай. Діорама Зборівської битви

Коли 5 серпня 1649 року польська армія головними силами (артилерія, король з почтом, піхота та більша частина кінноти) переправилась на лівий берег Стрипи, у Зборові вдарили дзвони, що означало сигнал до атаки.

«Татарська кіннота і козаки атакували тих, що переправились на лівий берег, але головний удар спрямували на військо, що залишилося на правому березі Стрипи (необстріляне посполите рушення без мушкетно-артилерійської підтримки і обоз). Польське військо, що не встигло переправитись на лівий берег Стрипи до Зборова, зазнало значних втрат (4 тис. осіб). Під час бою до Зборова прибув Хмельницький на чолі основних сил.

6.8 з настанням ранку битва була продовжена. Козацька піхота при підтримці татарської кінноти розпочала штурм Зборівського замку і польського табору біля нього. Здобувши Зборів, вони повернули його фортечну артилерію на польський табір. З години на годину очікувався повний розгром польського війська. Але раптом у другій половині дня було подано команду припинити бойові дії — розпочалися переговори, які завершилися укладанням компромісного Зборівського договору 1649» [146, с. 199].

Є дві версії, по суті, нашої ганьби, яку поляки використали надзвичайно плідно.

Перша. Богдана Хмельницького зрадив хан Іслам-Гірей III. Мовляв, «хан Іслам-Гірей III всіляко намагався уникнути повного розгрому Польщі, в його розрахунки, зрозуміло, не входило перетворення України у сильну православну незалежну державу. У зв’язку з цим в українській історіографії значного поширення набула версія про «зраду хана як головну причину поступливості Б. Хмельницького під Зборовом» [146, с. 199].

Звичайно, ця версія підтримувалася як Московською, так і Польською імперіями. На мою думку, вона ними й запущена.

Друга. «Є й інше пояснення поведінки гетьмана… (під Зборовом. Його запропонував великий український історик М. Грушевський, мовляв… — В.Б.) бувши в полоні автономістичних уявлень, Б. Хмельницький на той час сам не наважувався піти на повний розрив із Річчю Посполитою» [146, с. 199].

Думаю, що згадані версії мають право на існування. Обидва фактори під Зборовом, певно, мали місце. Хоча про відверту «зраду» хана говорити не слід. Та хан Іслам-Гірей, безперечно, був причетний до «поступливості» Богдана Хмельницького у битві під Зборовом. Якби він був незгоден з рішенням Б. Хмельницького, він зміг би добити Яна Казимира того разу своїми силами. Отож, рішення про мир з Яном Казимиром мало було спільним — Іслам-Гірея і Богдана Хмельницького. Тому мав існувати третій фактор. І він існував. То був так званий «Троїстий союз», що поєднував на той час Османську імперію, Кримське ханство і Московське князівство. Ми, за бажанням, можемо цей фактор визнавати чи ні, але слід пам’ятати слова Єрусалимського патріарха Досифея, сказані московському цареві Петру І дещо пізніше, що той є васалом і Кримського ханства і Османської імперії. Тому на українсько-польську війну Богдана Хмельницького кримський хан передовсім дивився через призму цього союзу, що стало головним фактором його бачення ситуації та його поведінки. А основним завданням усіх трьох союзників було: якомога більше знесилити та ослабити і Польщу, і Україну. Не дати нікому перемогти!

Крім того, Московія аж ніяк не могла і не бажала допустити існування поруч себе великої православної Української держави. У цьому питанні Московію підтримувала Османська імперія. І кримський хан Іслам-Гірей це знав. А тим, хто думає протилежне, нагадаю: у 1648–1649 роках у кримського хана перебували московські посли з даниною. Ось їхні прізвища: Т. Хотунський, І. Степанов, М. Ларіонов, І. Нікітін. І не тільки вони!

3. Богдан Хмельницький і Визвольна війна

а) Битва під Берестечком.

[18 (28) червня — 2 (12) липня 1651 року]

У1650–1651 роках поляки під впливом своєї влади гонорово виступали проти незалежності України, а польський сейм відмовився затвердити Зборівський договір. Польський король Ян Казимир знову призначив на посаду великого коронного гетьмана М. Потоцького, який за великий викуп разом з іншими вояками повернувся з полону. У Речі Посполитій каста прибічників війни знову почала брати верх. На сеймі у грудні 1650 року польський король закликав до воєнного походу проти Богдана Хмельницького. Сейм ухвалив рішення про створення 50-тисячної регулярної армії та посполите рушення проти України. Поляки збирали свою армію біля Сокаля.

Богдан Хмельницький у відповідь почав збирати армію до Білої Церкви.

«Загальна чисельність «доброго» козацького війська становила 60–70 тис. осіб при 100–130 гарматах. Тут було зосереджено також близько 170 тисяч повсталих селян, понад 20 тис. татар і 5 тис. турків.