Велика історія України - Микола Голубець

Скитське побратимство було довічне й обовязувало жертвувати життя для побратима.

Одягалися скити в сорочку й кафтан, деколи з футряним підшиттям. Штани носили вузькі, зі шкіри або матерії. Чоботи мякі, привязувані ремінцями до ноги, щось, як гуцульські постоли. На голову одягали гостроверху кучму з довгими кінцями в роді гуцульської клепані. Скитські царі носили повязки або футряні, золотоверхі шапки. Жіночі одяги були вибагливіші, довгі, з вузькими рукавами. Знатніші жінки носили на голові діядеми з дармрвісами. Так жінки, як мужчини, носили ожерелля на шиї й ковтки з привісками в ухах. Взагалі скити кохалися в золотих прикрасах та в дорогій, украшеній золотою різьбою, зброї. Посуду вживали переважно грецької форми й виробу.

Найобильніші скарби скитської старовини відкрито на Україні на Запоріжжі (Чортомлицький курган і Лугова могила) та поблизу Керчі (Кульобський курган). В обох місцях найдено прекрасні срібні вази, покриті різьбою сцен із скитського життя. Була це грецька робота на скитське замовлення.

Сармати

Зчасом, коли скити прислабли, наперло на них зі сходу, споріднене з ними іранське племя сарматів. Протягом довгого часу від III ст. перед Хр., до II ст. по Христі, завоювали вони всі українські землі, зайняті дотепер скитами й залишили по собі назву Сарматії не тільки для нашого краю, але й для цілого східньо-европейського низу, та около 600 назов місцевин на українському півдні. Як скити не виперли цілком із своїх земель місцевого населення, так і сармати тільки приборкали й підчинили своїй владі всі племена, що жили тоді здовж чорноморського поберіжжя й накинули їм свою назву. Грецькі літописці називають сарматів «підданими жінок», що свідчить про виїмкове серед степовиків, становище жінки в сарматському громадянстві. По правді сарматами жінки не правили, але вони були в них рівнорядні громадянки й на рівні з чоловіками їздили верхи, полювали та приймали участь у боях. Більшість сарматів вела кочівниче життя. Сарматські войовники носили шкіряні або металеві шоломи й панцирі, списи, луки та мечі. Славилися, як незрівняні їздці. Не було в них багато заліза й тому вони виробляли свої панцирі теж із плиток із порізаних кінських копит; із рогу бували в них і вістря стріл та списів. Широким і загубистим одягом подабали сармати на персів. Були біляві з лиця, носили довге волосся та мали суворий, дикий вигляд. Мовою наближувалися до скитів, із якими були посвоячені й під оглядом віри.

Аляни

На зміну сарматам прийшли в І ст. по Хр. аляни, прозвані теж роксолянами, що, як скити й сармати, опанували чорноморський степ та накинули його мешканцям, разом із владою, і назву. Були це кочовики теж іранського походження, подібні до скитів і сарматів з мови та одягу. По словам сучасника боїв алянів з гунами Аміяна, жили вони в мандрівних возах і годувалися мясом та молоком. Від гунів були куди культурніші, гарні з виду, біляві, легко озброєні, дуже войовничі та свободолюбні. В їх громаді були всі собі рівні, але суддями бували тільки люди, що вславилися в боях.

Аляни вдержалися на чорноморському степу недовго. Під напором германських племен із заходу й гунських орд зі сходу, розпалися аляни на кілька частин; із них одна тільки невеличка частина втрималася на Прикавказзю, де дала початок осетинському народові. Там вони живуть до сьогодні.

Бесси, костобоки й карпи

В пору, коли крізь чорноморські степи перевалювались кочівничі орди іранських племен, в Карпатах жили народи тракійського походження, що їх тогочасні греко-римські письменники прозвали бессами, костобоками й карпами.

На основі тогочасних історичних джерел важко визнатися, чи ці племена жили по обох боках, чи тільки на південних склонах Карпат. Можемо здогадуватися, що бесси жили в околицях сьогоднішньої Лемківської Верховини, на схід від них костобоки, а ще дальше, в поріччі Дністра й Пруту - карпи.

Всі вони були войовничі й підприємчиві, а костобоків бачимо в 165 р. по Хр. у походах на алянів та Македонію. По кількох війнах із римлянами всі ті племена так ослабли, що мусіли піддатися волі римських імператорів й виселитися з Карпат у межі римських провінцій Мезії та Панонії.

Деякі учені старалися доказати словянське походження тих племен,- цей погляд не утримався, але безсумнівне є те, що ці тракійці, зустрівшися з напором словянських племен від півночі, поневолі із ними мішалися, а коли врешті виселилися з Карпат, то їх останки, споріднилися з словянами та стали предками сьогоднішнього населення Карпат.

Із вдачі були вони войовничі й сміливі, особливо на підпитку. Їх семейне життя не виблискувало чеснотами. Кохалися в зброї, в золотих прикрасах і татуовалися. Волоссям були біляві, з виду червонаві. Одягами та багатьома звичаями нагадували скитів. Від своїх сусідів відрізнювалися замилуванням до співу й вірою в безсмертність, їх жреці мали великий вплив не тільки на їх релігійне, але й політичне життя.

Бастарни

Рівночасно з бессами, костобоками й карпами, появляються на карпатському підгірї германські племена бастарнів; попереджуючи велике переселення германів з півночі на південний схід, врізувалися вони клином поміж іранських мешканців чорноморського степу. Вперше зявляються на історичному обрії в 180 р. по Хр. коли то македонський король Пилип II закликав собі їх до помочі. Вони зайняли дельту Дунаю й східні Карпати та давалися дуже в знаки римським провінціям. Остаточно їх таки перемогли римляни й переселили в межі своїх подунайських провінцій. З того часу гине по них слід, як і по бессах, костобоках та карпах.

Готи

Вслід за бастарнами виходять із своїх прибалтійських селищ і йдуть у південно-східньому напрямі чергові германські племена готів; за ними тягнуться їх одноплемінці герулі й тайфалі. Промандрувавши з великим трудом і втратами в людях крізь багнисте Полісся, в III ст. по Хр. зявляються вони на українському півдні й займають велетенські простори від Дніпра по нижній Дунай і східні відноги Карпат. Тут вони поділилися на східніх і західніх готів (остроготів і візиготів). Остроготи створили над Дніпром сильну державну організацію зі столицею Данпарштад (Дніпровий город), у якій дехто з дослідників добачує зародок пізнішого Києва, як торговельного осередка. Славний, оспіваний народніми піснями був готський король Германаріх (350-375). В боротьбі з ним поляг римський цісар Децій, а двацять літ опісля завоювали готи римську провінцію Дакію (сьогодн. Румунію). В середині IV в. володіли готи майже всіми племенами