Українські традиції - Автор невідомий

Древопоклонство, цебто поклонення «ращеніям» було в нас загальне; гаї та дерева вважалися священними, але про наш культ деревопоклонства знаємо мало. У своїй основі культ цей має, звичайно, сільськогосподарче значення. Священні дерева знані вже в семітів (пор. Прип. Соломонові, 13. 16—17). Проф. Е. Аничков доводить, що на тому місці, де тепер знаходиться Києво-Печерська Лавра, давніше був священний гай, в якому стояли київські боги, а серед них, може, й Перун (Язичество и древняя Русь).

Коли дерево перестає родити, його на Різдво чи на Новий рік направляють ритуально: перев'язують перевеслом або клоччям, або роблять на ньому Хреста тістом. Крім цього, неродючому дереву на Новий рік погрожують зрубати, і воно, налякавшися, починає знову родити.

Борис Грінченко так описує дерева за народніми віруваннями («Під тихими вербами):

«Як садовина не родить, то на Святий Вечір дідусь беруть сокиру та й ідуть до груші або до яблуні, та й нахвалюються, що рубатимуть: як не родитимеш, то зрубаю і в піч уметаю, а попіл на вітер порозпускаю! – Дак воно злякається та й родить».

«Дерева розмовляють. Вони все говорять проміж себе. Один чоловік та знав розбирати і звірячий, і пташиний, і травиний, і всякий голос… «ак, було, йде він, а вони, зілля, проміж себе розмовляють. Я – каже одно – від того. А те: а я від того… Я від голови… я від любощів… Так і розмовляють… Найбільше вночі… Зіллечко до зіллечка прихиляється, зіллечко до зіллечка озивається»…

«Усяка травинка на світі жива… От ходиш так, думаєш, – воно так собі, як камінь… Аж воно – живе, і чує, і розбирає… І земля чує, і трава чує, і дерево чує… А ми не чуємо їх… Може, й вони мене не чують, тільки себе… І я серед них, як травинка, манюсінька травинка»…

Про всі дерева існує багато різних оповідань та легенд, які вказують на їхній характер та ролю в житті людини[199]. Багато є оповідань, що зв'язані з самоповішенням Юди та з робленням Хреста для Голготи. Коли робили Хреста для розп'яття Ісуса, то виявилося, що сосна нездатна ані на Хреста, ані на цв'яхи для нього; і Бог поблагословив її, і тому сосна вічно зелена й радісно шумить. Соснові шишки стали символом родючости та плодючосте, і тому шишки печуться на весіллі.

Але цвяхи для Хреста зробили з верби, і вона стягла на себе незадоволення, чому завжди росте невибагливо, а в її вітах може ховатися й нечиста сила. Але з другого боку, через свою невибагливість, верба набула собі й пошану. Шанування розвиненої верби дуже давнє, ще дохристиянське, і воно перейшло в нас у відомі вдари вербою в Вербну суботу; можливо, що ці вдари – це магічне прогнання нечистої сили від людини: «Верба (в Галичині часто: лоза) б'є, не я б'ю». Верба відганяє від хати злі сили й хвороби. Верба («під вербою») – стародавнє місце сходин молодих, і відгомоном цього було, може, те, що Степан Разин († 1671 p.), відомий повстанець проти Москви, позакривавши всі Церкви на Дону, наказав вінчати під вербою[200]. Плакуча верба з дуже давнього часу символ опечаленої матері або вдівства.

Коли зрадник Юда постановив повіситися, він перше пішов до берези, але вона налякалася й побіліла, проте не прийняла зрадника. Біла береза здавна стала символом дівочої чистоти. Нарешті Юда вдався до осики й вона прийняла Юду, і зрадник на ній повісився. Через це осика нечиста, проклята, і вічно дрижить і без вітру, а люди жахаються її й оминають.

Щоб мертвий відун не виходив із гробу й не шкодив людям, у могилу його вбивають осикового кілка. Осика вічно трепоче, чому в нас вона зветься ще й «трепета». Одного разу Христос проходив лугами, і всі дерева схилились перед Ним до землі, – не схилилася одна тільки осика. І, коли Христос поглянув на загорділу, вона налякалася, і з того часу вічно трепоче, чому й зветься трепетою.[201]

Передання твердить, що на бузині повісили Великомученицю Варвару, тому бузина нечиста, і в ній сидить чорт. Бузини не годиться викопувати, щоб не дразнити нечистого.

Калина – символ дорослости дівчини або повносилої жінки взагалі, чому червона калина часта в весільному ритуалі, де вона означує дівочу чистоту. Крім цього, червона калина – символ крові взагалі, а також крові військової й війни, чому й стала їх символом. Комбатанти завжди сильно шанують калину.

В народніх оповіданнях дерево живе, і навіть розмовляє, і лісові сили розуміють їхню мову («Лісова пісня»). Брати сире дерево з лісу не годиться, бо воно живе, і лісовик розгнівається і помститься (там само). Тому взагалі не можна різати сирого дерева, бо воно ж живе. «Німого в лісі нема нічого!» (там само).