Адміністративне право України - Юрій Прокопович Бутяк

Більшу частину проваджень, які складають структуру адміністративного процесу, спрямовано на регулювання правовідносин позитивного характеру, що виникають у ході управлінської діяльності державних органів. Проте порушення вимог правових норм вимагають відповідного реагування з боку держави. Ця обставина обумовлює існування особливої правоохоронної діяльності, зміст якої складають розгляд справ про правопорушення, інші правові спори по суті та прийняття по них відповідних рішень. У процесі такої діяльності вирішують юридичну справу, здійснюють правовий захист порушених або оспорюваних інтересів, виносять державно-владне рішення про застосування відповідної правової санкції, відновлення порушеного права.

Ця діяльність, яка має назву «юрисдикція», властива і адміністративному процесу. Тому частину проваджень у структурі адміністративного процесу слід охарактеризувати як адміністративно-юрисдикційні. До них належать: провадження по скаргах громадян; дисциплінарне провадження; провадження по застосуванню заходів адміністративного попередження та припинення; провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Адміністративній юрисдикції притаманні наступні риси.

1. Наявність правопорушення (правового спору). Розгляд і вирішення юридичних справ, обумовлених позитивними обставинами, не охоплюються юрисдикційною діяльністю. Юрисдикція виникає лише тоді, коли необхідно розв’язати питання про застосування заходів адміністративного примусу (адміністративної відповідальності зокрема) чи спір про право, порушення встановлених правових норм. Стосовно адміністративної юрисдикції такого роду спори виникають між сторонами суспільних відносин, що регулюються адміністративно-правовими нормами, набуваючи характеру адміністративно-правових спорів.

2. Адміністративно-юрисдикційна діяльність внаслідок своєї особливої соціальної гостроти потребує належного процесуального регулювання. Встановлення та доказ подій і фактів, їх юридичну оцінку здійснюють у межах особливої процесуальної форми, яка є важливою, обов’язковою для юрисдикції.

3. Адміністративно-процесуальна форма, як і інші види юрисдикційної діяльності, передбачає змагальність процедури вирішення справи. Це означає, що сторони в спорі або винні у вчиненні правопорушення не є пасивними спостерігачами вирішення справи юрисдикційним органом. Вони наділені достатньо широким арсеналом процесуальних прав, що дозволяє їм активно захищати свої інтереси, надавати докази, висувати клопотання, оспорювати пред’явлені докази у вчиненні адміністративного правопорушення. При цьому адміністративно-юрисдикційні органи, їх посадові особи зобов’язані сприяти в здійсненні цих процесуальних прав.

3. Обов’язковість прийняття рішення у вигляді юридичного акта становить собою ще одну важливу ознаку юрисдикційної діяльності. Будучи способом розв’язання правових конфліктів, юрисдикція передбачає необхідність прийняття остаточного рішення — акта застосування норм права до конкретного випадку.

Юрисдикційний акт у конкретній адміністративній справі означає по суті вирішення правового спору. Якщо ж йдеться про правопорушення, в такому акті можуть бути передбачені правові санкції. Їх застосування є лише одним із варіантів рішення, що приймає адміністративно-юрисдикційний орган. Іншими варіантами можуть бути рішення про припинення провадження в справі чи застосування засобів впливу до неповнолітнього.

Як відомо, провадження в адміністративній справі вважають закінченим, коли прийняте у ній рішення виконано в повному обсязі. З цього погляду законодавець передбачає відповідну гарантію реальності рішень, прийнятих адміністративно-юрисдикційним органом. Зокрема, постанова про накладення адміністративного стягнення є обов’язковою для виконання державними й громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами (ст. 298 КпАП).

Розгляд адміністративно-правових спорів здійснюють на основі відповідних нормативно-правових актів, які закріплюють порядок розгляду скарг на неправомірні дії або бездіяльність органів і посадових осіб, що порушують права й законні інтереси громадян. Щодо адміністративних деліктів, то процесуальний порядок розгляду таких справ закріплено в Особливій частині КпАП.

Ще однією особливістю адміністративної юрисдикції є різноманітність органів її здійснення. Насамперед це обумовлено можливістю інстанційного оскарження дій і рішень органів та посадових осіб, що порушують права громадян. Інакше кажучи, будь-який вищий відносно них орган повинен розглянути таке звернення та прийняти щодо нього відповідне рішення. З іншого боку, особливості правопорушень, що вчиняються у різних галузях управління, обумовлюють наявність значної кількості органів (посадових осіб), уповноважених розглядати їх і вирішувати по суті. У переважній частині випадків розгляд справ про адміністративні правопорушення покладено законодавцем на органи, основним завданням яких, поряд із виконанням юрисдикційних, є здійснення управління в різних галузях. Разом з тим, адміністративно-юрисдикційні функції здійснюють і органи, спеціально створені для розгляду справ про адміністративні правопорушення, — адміністративні комісії.

Особливе місце в системі адміністративно-юрисдикційних органів посідають суди. При цьому слід мати на увазі, що адміністративне судочинство в справах про адміністративні правопорушення виступає як різновид звичайного правосуддя і його не можна розглядати як форму управлінської діяльності, оскільки суд не є органом управління. В іншому випадку ігнорується принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Застосовуючи заходи адміністративного стягнення за адміністративні правопорушення, суддя здійснює не управлінську (виконавчо-розпорядчу) діяльність, а функції правосуддя. Розгляд адміністративного делікту протікає у відповідній процесуальній формі та ґрунтується на закріплених у законі принципах правосуддя. Як правосуддя в адміністративних справах слід розглядати й діяльність суду по вирішенню скарг громадян на неправомірні дії чи бездіяльність органів і посадових осіб, що порушили права громадян. Ураховуючи викладене, правосуддя в адміністративних справах можна розглядати як елемент адміністративної юстиції.

Для з’ясування співвідношення понять «адміністративна юрисдикція» та «адміністративна юстиція» вважаємо за потрібне чітко визначити, що всі органи, які розглядають адміністративно-правові спори та справи про адміністративні правопорушення, є адміністративно-юрисдикційними, але тільки суд, що здійснює правосуддя в адміністративних справах, є органом адміністративної юстиції. Отже, поняття адміністративної юрисдикції ширше, ніж поняття адміністративної юстиції. Останнє становить вищу, найрозвиненішу форму здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності.

Адміністративно-юрисдикційна діяльність ґрунтується на певних принципах, які дозволяють відобразити специфіку об’єднання в ній ознак виконавчо-розпорядчої діяльності та правосуддя в адміністративних справах. Такими принципами є: законність, професіоналізм, захист інтересів держави й особи, об’єктивна істина, змагальність, офіційність, економічність тощо.

Таким чином, адміністративна юрисдикція полягає в розгляді адміністративно-правових спорів, справ про адміністративні правопорушення в установленій законом адміністративно-процесуальній формі спеціально уповноваженими на те органами (посадовими особами), яких наділено правом розглядати спори та накладати адміністративні стягнення.

Виникнення та розвиток інституту адміністративної юстиції значною мірою пов’язано з втіленням у