Корсунь козацький - Юрій Андрійович Міцик
Слід вказати на деякі риси соціально-економічного розвитку Корсунщини у середині XVIII ст. Поступово розвиваються міста й промисли, підвищується роль Корсуня як релігійною і культурного центру. Цікаво, що вихідці з Корсунщини навчаються у Києво-Могилянської Академії. Так, у списках спудеїв класу інфими (1736/37 навч. р.) значився 19-річний житель Корсуня (міщанський син) Федір Артисевич[312]. У шляхетських маєтках все частіше з'являлися підприємства мануфактурного типу з виготовлення тканин, горілчаних напоїв, скла, поташу й обробки металів. Все більша кількість населення краю займалася ремеслами. Розширювалася і ярмаркова торгівля. Так, у 50-х рр. XVIII ст. в Корсуні проходив традиційний травневий ярмарок. Важливе світло на соціально-економічну ситуацію регіону проливає люстрація 1765 р. Згідно з нею у Корсунському старостві з 1364 будинків 114 було слобідських. Після закінчення строку слобід повинністю посполитих стала грошова рента (6 зл. від тягла), що поєднувалася з натуральним оброком (птицею, яйцями, медом). У 1765 р. населення Корсунського староства платило 10 556 зл. 10 гр. чиншу, величина всього прибутку сягала 57 507 злотих. У самому Корсуні нараховувалося 172 хати (дві стояли порожні). Євреї, які тут мешкали, платили чинш від 17 до 76 злотих. За відкуп гуралень та селітряних заводів виходить 15 200 зл. У Корсунському старостві було тоді 28 млинів: 15 — під Корсунем, 5-у Квітках, по 2 — в Тарасівці та Селищі, по 1 — у Гарбузині, Виграєві, Дацьках та Петрушках. Пасіки щороку давали 176 зл. 24 гр. прибутку[313]. Шляхта здавала в оренду міста і села зі всіма своїми правами на шинки, млини, селітряні варниці, гуральні та ін. Діяльність орендарів (в основному євреїв — у 1765 р. в Корсуні їх було 17 дворів) у декілька разів збільшила визиск з посполитих і спричинила масове розорення безпосередніх виробників. Найбільше ж невдоволення у населення викликало введення відробітної ренти — панщини. Адже саме 1768 р. у більшості селян-поселенців закінчувався строк слобід. Її поява викликала непокору населення. Багато посполитих почали тікати на Лівобережжя і на землі Січі, і з цим доводилося якось рахуватися. Так, на 1765 р. у Корсунському старостві було 25 будинків, мешканці яких ще були вільними[314]. Мали місце напади козаків на села Корсунщини (Сотники, Моринці, Пішки та Нехворощу), які належали старості Юзефу Яблоновському. Вони відбирали ґрунти, через що місцеві жителі не могли орати й косити. Таке діялося вже чверть року[315].
Частина посполитих, що не мала майна, наймалася на роботу в заможні селянські господарства, поташні буди та гуральні. Чимало залежних селян тікали на вільні землі Запорозької Січі. Так, у 1756 р. до м. Новий Кодак (нині — Дніпропетровськ) втекло 245 осіб, переважно з Правобережжя. Серед них бачимо втікачів із Корсуня (Іван Мірочник, Максим Слюсар). До с. Самарчик (під суч. Новомосковськом Дніпропетровської обл.) втік Федір Різник із с. Драбівки, який, щоправда, ще малолітнім опинився у с. Лутишиному під Охтиркою і через 20 років втік на січові землі. До с. Сокільський редут (під суч. Новомосковськом) втекли Матвій Вовк і Федір Єдник з Корсуня[316]. До Романкова (під суч. Дніпродзержинськом) втік Демко Ведмеденко зі Стеблева[317].
Постійна загроза втрати робочої сили обмежувала шляхтичів у збільшенні чиншу. Тому важливою для них статтею доходу була пропінація (право торгувати алкогольними напоями). Вона та інші форми оренди перетворювалися на стабільне джерело надходжень коштів. Оренда і посесія ставали важливим фактором в організації шляхетських маєтків. У Корсунському старостві 1765 р. оренда становила 32 471 зл.[318].
У той час Корсунем і Корсунським воєводством володіли переважно князі Яблоновські. Зокрема, вкажемо на таких представників цього роду, як Ян Станіслав (помер у 1702 р.), гетьман польний коронний (1676—1682), гетьман великий коронний (1682—1702), староста корсунський і т. д.; Олександр Ян (помер у 1723 р.), великий хорунжий коронний (1693—1723), корсунський староста (1687—1723); Ян Станіслав (помер 28.04.1731 р.), великий хорунжий коронний (1687—1693), чигиринський староста (з 1702 р.), корсунський староста; Каетан, брацлавський воєвода у 1736—1764 рр.; Антоній Барнаба, познанський воєвода у 1791 р.
