Як не померти на самоті - Логан Урі

завдали болю комусь, хто вам не байдужий. Навіть якщо так станеться, не піддавайтеся бажанню надто часто цікавитись, як справи у вашого колишнього, особ­ливо перші кілька тижнів після розриву. Під час нашої розмови з письменником і філософом Аленом де Боттоном він порадив те саме: «Є таке жахливе явище — люб’язний колишній. Ми багато чуємо про жахливих колишніх, але не так уже багато — про люб’язних колишніх, що маячать неподалік, постійно телефонують, щоб привітати вас із днем народження тощо».

Не будьте люб’язним колишнім. У цьому насправді немає нічого люб’язного. Здебільшого ви такою поведінкою допомагаєте насамперед собі, а не іншому. «Знайдіть мужність узяти на себе відповідальність за ту шкоду, якої ви йому завдали, не намагаючись негайно все це виправити, — порадив де Боттон. — Може, якийсь час вас вважатимуть уособ­ленням зла. Просто живіть із цим. Я бачу багатьох людей, що прагнуть завжди бути люб’язними, навіть роблячи щось насправді складне для людини».

Не будьте «люб’язними» тільки для того, щоб почуватися краще. Відкрийте іншим простір іти далі.

Ключові висновки

1. Коли ви вирішили, що хочете розлучитися з кимось, час складати план. Обміркуйте, що саме ви скажете, коли й де ви це зробите. Будьте ласкавим, але твердим.

2. Скористайтеся системою відповідальності та різноманітними стимулами, щоб упевнитися, що ви виконаєте свій план.

3. Складіть разом із партнером план дій після розриву з увагою до його потреб. І жодного прощального сексу!

4. Складіть план дій після розриву для себе, де вкажіть, до кого ви звертатиметеся в разі виникнення спокуси написати колишньому.

5. Після розлучення дайте іншій людині простір. Не намагайтеся бути люб’язним колишнім. Завдяки цьому ви почуватиметеся краще, а ось колишньому буде складніше рухатися далі.

Розділ 16. Перетворіть розрив із утрати на досягнення

Як зцілити розбите серце

Уявіть, що ви лікар-онколог. До вас звернувся пацієнт із раком легенів по рішення, як його лікувати. Хірургія чи радіотерапія?

Оперативне втручання дасть пацієнтові вищі шанси прожити довго, але більш ризиковане через загрозу померти під ножем.

Ви вивчаєте результати досліджень і з’ясовуєте, що шанси на виживання в короткочасній перспективі становлять 90 відсотків для хірургічної операції та 100 відсотків для опромінення. Що ви оберете? А якщо натомість ви прочитаєте про показники смертності 10 відсотків від операції та 0 відсотків від опромінення?

У своєму відомому дослідженні Барбара Макнейл просила лікарів зробити саме такий гіпотетичний вибір: одній групі медиків авторка пропонувала обрати варіант з огляду на ймовірність виживання, а іншій — за рівнем смертності.

Це дещо насторожує, але одна й та сама інформація, подана у два різні способи, змушує ухва­лювати кардинально різні рішення: варіант, коли Барбара Макнейл говорила про хірургічне втручання з указівкою шансів вижити, обирали 84 від­сотки лікарів, а той самий спосіб лікування з уточненням імовірності смерті від операції — лише половина з них.

Чому так відбувалося? Лікарі реагували на рамки, в яких подавали умови. Ефект обмеження рамками — це тенденція оцінювати речі по-різному, зважаючи на їхнє представлення. Це стосується й оцінювання ризику хірургічного втручання, й того, як людина з розбитим серцем обирає, куди рухатися далі після закінчення стосунків.

Як на мене, саме такі рамки постають ключем до того, щоб упоратися з розривом: ви спроможні пришвидшити процес власного зцілення, змінивши рамки. Наприклад, зосередившись на тих заняттях, які раніше полюбляли, але занедбали, бо ваш партнер не надто від них фанатів (я детальніше розповім про це пізніше в цьому розділі). Річ у тому, що замість розглядати такі події як утрату та спустошення, вважайте їх досягненням, чимось, що розширить ваші можливості, тим, що в довгостроковій перспективі покращить ваше життя.

Тож вимикайте «Бріджит Джонс», чіпляйте на носа рожеві окуляри — і перетворюйте свято жалю до самого себе на радісну вечірку. У цьому розділі я запропоную вам чотири різні рамки, крізь які ви поглянете на ситуацію, та допоможу зрозуміти, що, коли ви із цим упораєтеся, перед вами відкриються широченні перспективи.

  Що відбувається з вашим мозком і тілом

Перш ніж ми візьмемося до рамок, я хочу пояснити, що відбувається у вашому мозку та вашому тілі, коли ви переживаєте розрив взаємин. Учені-фахівці в галузі взаємин, як-от Клаудія Брамбо та Р. Кріс Фрейлі, визначають розлучення (або те, що вони називають «розпадом стосунків») як «часто одну з найболісніших подій, які людина може пережити за своє життя».

Як я вже говорила, фахівчиня з фізичної антропології Гелен Фішер вивчає мозок закоханих людей. Один із її улюблених методів дослідження — фМРТ (функціональна магнітно-резонансна томографія) мозку. Позаяк фМРТ дає змогу зазирнути в голову людям, вона кладе в томограф людей на різних етапах взаємин, серед яких: пари, які нещодавно закохалися; ті, хто разом уже кілька десятиліть і досі глибоко закохані одне в одного; ті, хто переживають розрив стосунків.

Фішер із командою спостерегли, що відділ мозку, який має назву «прилегле ядро», активізується під час споглядання зображення коханої людини. Та сама частина мозку підлягає активізації, коли наркоман замислюється про чергову дозу. І вона також підлягає ураженню внаслідок розриву. Тобто під час розриву взаємин і відмови від наркотиків із мозком стається одне й те саме. Не дивно, що ми прагнемо й далі п’яніти від своїх колишніх. Тоді ну ж бо визнайте: у вас залежність від кохання.

Розлучення руйнує наші тіло, почуття та поведінку. Додайте крихітку самотності та чайну ложечку смутку — й отримаєте вбивчий коктейль зруйнованих взаємин. Фішер стверджує, що розлучення підвищують рівень кортизолу (гормону стресу), що, своєю чергою, пригнічує імунну систему та послаб­лює механізми подолання стресових ситуацій. У людей можуть виникати безсоння, нав’язливі думки, депресія, гнів і виснажлива тривога. Найнесподіваніше те, що вони також отримують низькі бали за тести IQ та гірше виконують складні завдання, що вимагають аргументації чи логічних роздумів. Трясця, виявляється, що люди, які переживають розрив взаємин, частіше вживають наркотики та скоюють злочини. Це стосується також і тих, хто сам попросив про розлучення (як кажуть дослідники — «ініціаторів»).

Я допомагала багатьом клієнтам пережити розрив взаємин. Одна з причин болісності розлучення полягає в тому, що мозок надзвичайно чутливий до втрат. А розрив стосунків — серйозна втрата. Це смерть уявного майбутнього з певним партнером. Ви переживаєте втрату того, що було, чого вже немає та чого вже ніколи не буде. Не дивно, що через неприйняття втрат ми робимо все можливе, щоб їх уникати.

Але є й гарні новини: психологи Елі Фінкель і Пол Іствік з’ясували, що «розлучення — це й близько не так погано, як здається» і, хай би якими щасливими були партнери