Історія України-Руси. До року 1340 - Михайло Сергійович Грушевський
З сим згоджують ся й иньші вказівки. Так Ян з Чарнкова каже, що по смерти Болєслава Тройденовича володїв його Руським князївством Любарт Гедиминович аж до 1349 р., коли Казимир відібрав те князївство від нього 90). Давнїйша русько-литовська лїтопись каже, що Любарт дістав у спадщину по володимирськім князю „всю землю Волынскую”, що по термінольоґії XIII-XIV в. означало всю Галицько-волинську державу 91). (Так Волинська лїтопись зве волинськими князями й галицьких, а реєстр „руських городів” з початку XV в. зве волинськими городами й Галичину) 92). Длуґош, парафразуючи оповіданнє русько-литовської лїтописи, теж каже без всякої поправки, що Любарт не дістав від батька нїякої волости, бо з рукою жінки йому дістали ся „князївства Львівське й Володимирське” 93). Нарештї з 1347 р. ми маємо грамоту візантийського цїсаря, адресовану “володимирському королеви Дмитрию Любарту, в справі галицької митрополїї, де імператор поручає Любарту відставити „галицького архиєрея” на патріарший суд в Царгород 94); очевидно галицька катедра була в тодїшнїх Любартових волостях 95).
З сих звісток оповіданнє Яна інтересне і тим, бо дає розуміти, що Любарт запанував над Волинею й Галичиною зараз таки, безпосередно по смерти Юрия Болєслава. Се зрештою само собою треба б припустити, але як потвердженнє такого виводу a priori, звістка Яна має свій інтерес.
Сам по собі вибір на галицько-волинський стіл боярами такого вповнї зрущеного князя як Дмитро-Любарт так само мало або й ще меньше міг би робити перелом в житю сеї землї як і попереднїй вибір — Юрия-Болєслава. Але він був заразом лише одним епізодом в широкій окупаційній полїтицї литовських князїв, зверненій на збираннє земель давньої Руської держави і вводив галицько-волинські землї в еволюцію нової Литовсько-руської держави, а се вело за собою важні переміни в полїтичнім становищі і у внутрішнїх відносинах землї. З другого боку смерть Юрия і посадженнє Любарта послужило вихідною точкою до ряду польських походів, які відкривають собою той процес окупації Польщею українсько-руських земель, що потягнувши ся на кілька столїть, закінчив ся інкорпорацією Польщею майже всеї українсько-руської території.
Замикаючи собою ряд галицько-волинських князїв, Любарт відкриває отже собою нову добу — переходу українсько-руських земель під власть Литви й Польщі, боротьби Литви й Польщі за галицько-волинські землї й інкорпорації українських земель Польщею. Історія сього процесу буде предметом уже дальшого тому.
Примітки
1) Вони вичислені в прим. 11.
2) Про сї Львові грамоти моя розвідка: Чи маємо автентичні грамоти кн. Льва? в т. XLV Записок Наук. тов. ім. Ш.; критика моїх поглядів у Линниченка Грамоты галицкаго князя Льва, в ИзвЂстіях отд. рус. языка 1904, І і тамже (1904, IV) моя відповідь п. т.: Еще о грамотахь кн. Льва Галицкаго.
3) Див. вище c. 99.
4) Про сю традицію й дату смерти Льва див. прим. 9.
5) В кінцевих дописках Гал-волинської лїтописи в Ермолаєвськім кодексї під р. 1300 читаємо: „КнязЂ руськіеЛевъ, Мстиславъ ДаниловичЂ и иные княжата собрали войско великоє” і т. д., але ся звістка операєть ся на Длуґошу (III c. 4), а там сказано взагалї principes Ruthenorum, так що імена Льва й Мстислава — здогад пізнїйшого компілятора. Так що коли нпр. Іловайский каже (II c. 512), що Мстислав умер „коло тогож часу, що й Юрий”, то се може бути хиба прикладом довільности в трактованню сього періода.
6) Запись надрукована була в Описанії рукописей Румянцевскаго музеума, 1842, потім хромолїтоґрафоване факсимиле її дано в VIII т. Памятників старины въ западныхъ губерніяхъ. Перший звернув увагу на сю запись і звязав її з династиєю Мстислава Даниловича Зубрицький (Исторія III с. 266-7); за ним пішли Шараневич, Стаднїцкий, Смірнов, Андріяшів.
7) Для об'яснення, яким способом Юрий міг опинити ся в Холмі, Зубрицький (c. 267) виставив здогад, що сей Юрий зістав ся малолїтнїм сиротою по смерти дїда і батька, в перших роках XIV в., і таким чином замість Волини, захопленої родиною Льва, дістав потім тільки Холм. Але се об'ясненнє не помагає нїчого, бо з записи 1376 р. виходить, що вже Данило був князем холмським, а він прецїнь на початку XIV в. був давно повнолїтнїм (Смірнов уже зовсїм необережно здогадував ся, що Данило лишив ся по батьку малолїтнїм — укр. перекладу c. 22). Ржежабек у своїй розвідцї виставив ще цїлий ряд арґументів против гіпотези про холмських князїв-Романовичів, а заразом признав і саму запись фальсіфікатом, що хотїв говорити про Юрия Наримунтовича і тільки помилкою назвав його Даниловичом (Časopis c. 126 і далї). Доводи Ржежабка против автентичности записи не були приняті всїма (вони, дїйсно, слабші), але арґументацію против гіпотези про холмських князїв-Мстиславичів приймають всї дослїдники, що писали по нїм — Линниченко (Журналъ Мин. Нар. Просв. 1891,V с. 152, в „Дополненіях” теж признав запись фальсіфікатом), Лонґінов (Грамоты Юрія II c. 38-9), Іванов (ор. c. c. 189).
8) Monum. Pol. hist. III c. 186-7.
9) Про сей шлюб див. прим. 10.
10) Monumenta Poloniae hist. II. с. 853 і 879, III c. 188-9, 309, Длуґош III c. 39. Бєльский, оповідаючи про сю війну на підставі Длуґоша, додає одну подробицю: він каже, що руським воєводою був Петро Галько, „jako tego Ioannes Birgierus dokłada”. Сеї цитати я не міг досї розвязати; проф. Нерінґ в своїй розвідцї про Бєльского між його джерелами не зауважив сього. Бєльский додає, що потомки того Галька досї живуть на Руси й мають герб „Салава”: три золоті хрести в блакітнім полю (вид. 1597 р. c. 205, вид. Туровского c. 353). Густинська лїтопись переповідаючи сю звістку зве того воєводу Петром Галкою.(c. 348).
11) Пор. згадку Kod. Małop. II ч. 547, що Володислав в 1308 р. навів paganos et scismaticos. Абрагам, опираючи ся на звістцї, що в 1308 р., коли пруські рицарі захопили Ґданськ, Локєтек воював з схизматиками: rege, tunc duce, in remotis agente et contra scismaticos pugnante (Lites et res gestae inter Polonos ordinemque Cruciferorum I c. 19), ставить навіть здогад, що по смерти Юрия
