Велика історія України - Микола Голубець
Згодом українсько-візантійські взаємини наладналися, але південний, чорноморський шлях підбоїв перестав на довго вабити сміливців з України.
Культурна праця Ярослава
Реєструючи успіхи культурної праці Ярослава, каже м. і. літописець: «Буває так, що один зоре землю, а другі засіють, ще інші пожнуть і споживають рясні овочі. Так і тут: «батько Ярослава зорав і змягчив землю, Ярослав засіяв, а ми споживаємо». І справді, подібно, як політика Ярослава у збіранні українських земель була очевидним повторенням роботи Володимира, так його культурна праця була свідомим продовженням праці батька.
Забезпечивши державу перед внутрішними потрясеннями й воєнними несподіванками, приклав Ярослав усю свою енергію до того, щоби підняти Україну на якнайвищий культурний рівень, а її столицю Київ уподобити до столиці тогочасного культурного світа - Візантії.
Церква
«За Ярослава почала рости й множитися христіянська віра» підмічує літописець. Володимир завів христіянство і признав йому права державної релігії, а Ярослав робив усе можливе, щоби його поширити й угрунтувати. А що в тогочасному христіянському світі панувало переконання, що нема спасення поза манастирськими мурами, то й не диво, що й Ярославові довелося прикласти руку до будови манастирів. Він то побудував і вивінував у самому Києві манастирі Юрія та Ірини, за нього теж викопано перші келії Києво-Печерськоого манастиря. Відомо теж, що Ярослав старався помножувати єпископські катедри, змагаючи рівночасно до українізації й унезалежнення української церкви від влади царгородського патріярхату. В 1051 р. скликав він собор єпископів у Києві й довів до того, що на ньому вибрано київським митрополитом не грека, як дотепер, а українця, визначного церковного письменника й проповідника Іляріона. З нових єпископських катедр закладених Ярославом знаємо про катедру в Юрієві над р. Россю.
Освіта
За словами літопису, Ярослав днями й ночами читав книги, збірав письменників і гарнописців та велів їм перекладати й переписувати церковні книги, що з них утворив згодом поважну книгозбірню при катедрі Софії в Києві. Рівночасно він усіма силами підтримував шкільництво, вводючи свого роду «шкільний примус» поміж боярські діти.
«Руська Правда»
В порівнанні в законодатною діяльністю Володимира, Ярослав залишив свого батька далеко поза собою. Створивши вже куди більш упорядковані суспільно-державні умови, Ярослав міг уже більше уваги присвятити праву - й законодавству. І справді, він не тільки видав кілька законів, що управильнювали відносини поміж княжими дружинниками й громадою, але упорядкував й зібрав у одну книгу (кодекс) старі закони. Ярославові приписує історія створення збірника законів званого «Руською Правдою», хоча в неї попали закони давніші й пізніші від володіння Ярослава. З XIII ст. починаючи ходить у відписах збірник законів прозваний «Суд Ярослава Володимирича». Видно, Ярослав мав за життя славу замітного організатора й законодавця й таким перейшов до памяти потомности.
Будівництво
Ми бачили, що як тільки Ярослав осів у Києві, зараз таки взявся до будови софійської церкви, що погоріла підчас боротьби за Київ. А вже як Ярослав уґрунтував свою владу в Києві й управильнив відносини не тільки з удільними князями-намісниками, але й ближчими та дальшими сусідами, тоді почав він справді величаву будівничу діяльність, що в ті часи перемінювала Київ у мистецький самоцвіт східньої Европи. Як тільки розгромив Ярослав печенігів, то зараз побудував на побоєвищі величаві Золоті Ворота з церквою Благовіщення, згадані вже манастирі Юрія та Ірини й гордість того часу - величаву Софійську Катедру.
Монета
Володимир велів бити золоту й срібну монету, але по ньому вже не бють на Україні золотої монети. За Ярослава били монету срібну з написом «Георгія - Ярослава». Вона була дуже гарна й тонка виконанням й мала на одному боці зображення христіянського патрона Ярослава - Юрія, а на другому тризуб, тільки дещо відмінний від того, що був на Володимирових монетах. Перед Ярославом випустив дещо срібної монети його суперник Святополк; монети ці подібні до Володимирових: на одній стороні є портрет князя на престолі, на другій тризуб. Напис доволі невиразний. З великим трудом можна там прочитати: «Стополкъ на столі, а се єго серебро».
Характеристика Ярослава
Ярослав правив цілих сорок літ і за той час закріпилася й усталила державна організація та культура України. Примушений зразу зводити порахунки з своїми конкурентами, Ярослав довго не мав воєнного щастя: його часто перемагають - Святополк і Мстислав і він постійно тікає в Новгород набірати нових сил до дальшої боротьби. Але в боях з закордонними ворогами йому щастить. Його впливи на польські справи, відбір Червенських Городів, здобутки на півдні й півночі, все те свідчить про немалий талант і щастя Ярослава. Впарі з тим іде його політично-дипльоматичний змисл виявлений у цілій низці союзів і подружних звязків з чужими династіями. Неменче енергії й зрозуміння виявив Ярослав у культурній праці й внутрішній організації велетенської держави. Говорить про це звязання імени Ярослава з «Руською Правдою», що поправді була загальним збірником законів, зпоміж яких тільки деякі можна приписати Ярославові. А всеж таки, при всіх своїх подвигах і заслугах для України, сучасність не вміла чи не хотіла нам зберегти його духового портрету, не оспівала його в піснях, як Мстислава, ані не оповила переказами, як Володимира. А коли й збереглося щонебудь у піснях і переказах з часів Ярослава, то навіть у таких подіях, як його бої з Святополком чи Мстиславом, сама особа Ярослава стоїть, наче непричасна, з боку. Героями тих пісень і переказів є завсіди противники Ярослава. Так і видно, що Ярослав, що з такою енергією збірав українські землі й звязував їх з собою, не виявляв при тому якихось особливих рис свого таланту й характеру, але йшов шляхами й вживав засобів, що їх з таким успіхом випробував його батько Володимир Великий. Не диво, що потомність, бажаючи йому чимнебудь віддячити за працю вкладену в фундаменти української державности, прозвала його Мудрим.
Смерть Ярослава
Помер Ярослав старим уже чоловіком 20 лютня, 1054 р. Сподіваючися смерти, Ярослав заздалегідь розпорядився державою, що згідно з тогочасними поглядами, була якби приватною власністю пануючого. Найстаршому з живих синів Ізяславові (двох старших померло до того часу), передав Ярослав Київ та Деревську землю, не відбираючи від нього давніших волостей
