Застосування практики Європейського суду з прав людини при здійсненні правосуддя: Науково-методичний посібник для суддів - Тетяна Іванівна Фулей

всі факти на користь і проти існування справжньої потреби суспільного інтересу, який, при належному врахуванні принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від норми про повагу до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях стосовно клопотань про звільнення з-під варти. Детальніше — рішення у справі «Летельєр проти Франції» (Letellier v. France) від 26 червня 1991 р., серія А, № 207, п. 35.

Коли підозрюваного залишають у запобіжному ув'язненні, він має право розраховувати на вирішення його справи у пріоритетному порядку і на ведення її з особливою ретельністю.

Рішення у справі «Мацнеттер проти Австрії» (Matznetterv. Austria) від 10 листопада 1969 р., серія А, №10, п. 12

Розглядаючи за пунктом 3 статті 5 Конвенції справу «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia), заяви №№ 46133/99 та 48183/99, рішення від 24 липня 2003 р., ЄСПЛ здебільшого вивчав ситуацію, коли органи влади відмовлялися протягом тривалого і безперервного строку звільнити підозрювану із запобіжного ув'язнення. Ця справа відрізняється від решти тим, що Суд мав з'ясувати не лише розумність сукупної тривалості перебування заявниць під вартою, а й те, чи відповідало пункту 3 статті 5 їх повторне запобіжне ув'язнення.

Фактично ухвали, долучені до матеріалів цієї справи, надзвичайно стислі й не містять докладного опису всіх обставин. В ухвалі Тверського районного суду від 31 березня 1999 року як підстава для взяття під варту О.С. згадується лише серйозність обвинувачення проти неї. В ухвалі від 10 листопада 1999 року такою підставою є «характеристика» заявниць, і при цьому не пояснюється, що це за характеристика і чому взяття під варту є необхідним. Такий самий підхід простежується і в ухвалі Тверського районного суду від 28 серпня 2000 року про взяття заявниць під варту з огляду на їхнє уперте нез'явлення до суду, адже при цьому не наведено конкретних обставин чи міркувань щодо вжиття альтернативних запобіжних заходів (п. 70).

Іншими словами, неодноразове тримання заявниць під вартою упродовж одного кримінального розслідування на підставі недостатньо обґрунтованих судових ухвал становить порушення пунктів 1 і 3 статті 5 (п. 71).

Habeas corpus (пункт 4 статті 5 Конвенції*)

Звернути увагу, що пункт 4 статті 5 Конвенції застосовується:

• лише коли особа фактично перебуває під арештом або є затриманою;

• «без зволікання»;

• вимога судового контролю — право особисто постати перед суддею;

• обсяг судового контролю за п.4 ст. 5;

• одна з найважливіших гарантій — право адвоката надавати допомогу затриманій особі в оскарженні законності її затримання.

Суд нагадує, що предметом та метою п. 1 ст. 5 Конвенції, яка є lex generalis по відношенню до п. 4 ст. 5 Конвенції, є гарантувати, що нікого не може бути позбавлено волі у свавільний спосіб, таким чином, незалежно від відповідності національному праву «жодне свавільне утримання ніколи не може вважатися законним».

Рішення у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» (Winterwerp v. the Netherlands) від 24 жовтня 1979 р., серія A № 33, заява № 6301/73, пп. 37 та 39

Не вимагається, щоб перегляд за п. 4 ст. 5 Конвенції був автоматичним, однак краще, щоб особа мала можливість самостійно порушити провадження щодо перегляду.

Рішення у справах «De Wilde, Ooms and Versyp v. Belgium»; та «Кеус проти Нідерландів» (Keus v. the Netherlands» від 25 жовтня 1990 р., серія A № 185-C, заява № 12228/86. Право на відшкодування (пункт 5 статті 5 Конвенції)

Зазначимо, що право на свободу та особисту недоторканність охоплює також право на відшкодування відповідно до п. 5 ст. 5 Конвенції. Підстави — порушення пунктів 1-4 статті 5. Це положення ЄКПЛ було порушене у низці справ проти України, зокрема, вже згаданих рішеннях «Світлорусов проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Корнейкова проти України», а також «Мироненко і Мартенко проти України» (Mironenko and Martenko v. Ukraine) від 10 грудня 2009 року, заява № 4785/02. В останньому з рішень ЄСПЛ, зокрема, зазначив:

57. Заявники скаржилися на те, що вони не мали можливості звернутися до національних судів з вимогою про відшкодування за незаконне затримання.

58. Уряд посилався на своє попереднє заперечення і не подав додаткових зауважень щодо суті.

59. Суд повторює, що дотримання пункту 5 статті 5 Конвенції забезпечується тоді, коли існує можливість вимагати відшкодування шкоди, заподіяної позбавленням свободи за умов, які суперечили пунктам 1,2, 3 і 4 (див. рішення у справах «Вассінк проти Нідерландів» (Wassink v. the Netherlands), рішення від 27 вересня 1990 року, серія А, № 185-A, с. 14, п. 38, і «Вачев проти Болгарії» (Vachev v. Bulgaria), заява № 42987/98, п. 79, ЄСПЛ 2004-... (витяги)). Отже, право на відшкодування, закріплене в пункті 5 статті 5 Конвенції, виникає після того, як національний орган або Суд виявив порушення одного з попередніх пунктів цієї статті.

60. Оскільки Суд уже встановив, що мали місце порушення пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції, пункт 5 статті 5 Конвенції' також може застосовуватися у цій справі (див. рішення у справі «Стілта інші проти Сполученого Королівства» (Steeland Others v. the United Kingdom) від 23 вересня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions, 1998-VII, с. 2740, п. 81). Отже, Суд має визначити, чи передбачало законодавство України у випадку заявника забезпечене правовою санкцією право на відшкодування за порушення статті 5 Конвенції.

61. Суд зазначає, що Уряд не вказав засіб юридичного захисту,