Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр. - Ярослав Юрійович Тінченко

Під час битви при Аррасі я спостерігав цих чудових хлопців. Вони літали над ворогом у будь-яку погоду і в будь-який час на малій висоті та грали зв’язкову роль у діях наших військ. Я можу зрозуміти їх ентузіазм, коли їм доручається завдання. Мабуть, авіатори кричали «Ура!», коли наша хоробра піхота вистрибувала з окопів і билася з ворогом один на один. Багато разів, закінчивши переслідування

Командувач Повітряного флоту у 1918 р. полковник Георгій Горшков, фото 1910-х років.

Фото з видання: Авиаторы — кавалеры ордена Св. Георгия и Георгиевского оружия период Первой мировой войны 1914–1918 годов. — Москва, 2006

супротивника, я розстрілював решту набоїв по ворожих траншеях. Можливо, від цього було мало практичної користі, але така стрілянина пригнічує моральний дух ворога.

Був я і льотчиком від артилерії. У мій час вважалося новиною корегувати стрільбу власної артилерії за допомогою бездротового телеграфу. Щоб робити це добре, від авіатора вимагається особливий талант. Я не міг робити цю роботу довго, оскільки прагнув до двобою. Цілком можливо, що саме офіцери-артилеристи стають найкращими льотчиками від артилерії. Принаймні, у них є необхідне знання зброї, якій вони служать. <…>

Командир 3-го Херсонського авіаційного дивізіону сотник Євген Руднєв, фото 1910-х років. Фото з видання: Летающие тузы. Российские асы Первой мировой войны. — Москва, 2006

На Західному театрі військових дій око льотчика-розвідника бачить речі, незвичні для кавалериста. Села й міста, залізничні шляхи та дороги здаються безжиттєвими і мертвими. Але все знаходиться у чудовому стані. Тільки добре навчене, натреноване та спостережливе око може сприйняти щось конкретне з великої висоти і на величезній швидкості. У мене чудовий зір, але мені видається сумнівним, що хтось може побачити щось напевно, дивлячись униз на дорогу з висоти 4 тисяч метрів. Оскільки око є недосконалим інструментом спостереження, його заміняють фотоапаратом. Все, що видається важливим, має бути сфотографовано. Крім того, потрібно фотографувати те, що наказано. Якщо повертаєшся додому з зіпсованими фотопластинами, весь польот нічого не вартий»21.

Льотчик винищувального загону 3-го Херсонського авіаційного дивізіону Костянтин Краузе біля свого літака, кінець 1917 р.

Фото з приватної колекції Олександра Пересадько

До складу української авіації увійшло чимало військових льотчиків і льотчиків-спостерігачів, як українців, так і представників інших національностей, серед яких були й заслужені пілоти. Слід згадати, що до української авіації вступив російський ас № 2 за кількістю збитих літаків (16) Василь Янченко. Помічником командира 1-го Волинського авіаційного дивізіону став один з російських асів, відомий пілот, білорус за походженням значковий Іван Лойко. Командиром 3-го Херсонського авіаційного дивізіону був перший дипломований льотчик-офіцер Російської імперії, який уславився здійсненням першого польоту над Санкт-Петербургом, сотник Євген Руднєв. Серед особового складу української авіації багато льотчиків, нагороджених орденом Святого Георгія 4-го ступеня або Георгіївською зброєю, зокрема: Олександр Акаро, Вячеслав Баранов, Микола Бафталовський, Тимофій Боровий, Пилип Василевський, Павло Голубов, Борис Горн, Георгій Горшков, Лев Гриньов, Борис Губер, Іван Демичев, Олександр Кованько, Дмитро Коровніков, Максиміліан Левенець, Борис Легат, Олександр Лутц, Антон Мрочковський, Вадим Надєждін, Олександр Наконечний, Іван Павлов, Андрій Поляков, Євген Руднєв, Леонід Самуйлов, Віктор Томашевський, Роман Шоманський, Віктор Янковіус, Сергій Яригін та інші.

Переважна більшість перерахованих льотчиків розглядала військову службу в Повітряному флоті УНР як тимчасове явище до переходу в Добровольчу (білогвардійську) або Червону армію. Щирим патріотом і членом партії українських есерів був лише Олександр Наконечний, але ще на початку літа 1918 р. його фактично усунули від будь-якої діяльності. З наведеного списку георгіївських кавалерів тільки О. Наконечний та Б. Губер, який випадково залишився в українській авіації, у 1919 р. продовжили службу в складі збройних сил УНР.

Командир винищувального загону 8-го Катеринославського авіаційного дивізіону військовий льотчик Микола Кисилевич поряд зі своїм літаком, 1917 р.

Фото з приватної колекції Олександра Пересадько

По звільненні Олександра Наконечного інспектором усієї авіації Української Держави став полковник Вячеслав Баранов, щоправда, офіційне затвердження його на цій посаді відбулося 27.08.1918. Він організував вивезення з України на Дон понад 70 літаків та 37 вагонів із цінним авіаційним майном, а врешті й сам облишив українську військову службу і з 26.09.1918 обійняв посаду командира авіаційного дивізіону білогвардійської Донської армії22.

Коли до влади в Україні прийшов проголошений гетьманом П. П. Скоропадський, в інспекції Повітряного флоту розпочалася справжня «білогвардійська реакція»: більшість особового складу української авіації ледь не публічно показувала себе складовою частиною білогвардійських військ. Петро Білон згадував про це: «Не дивлячись на те, що деяка частина старшин у штабі були росіяни, все ж там чути було українську мову, не чисту, мішану, але все ж рідну мову. За короткий час авіяція зробила великий поступ, але в серпні мимоволі кидалось в очі, що мільйонове авіяційне майно тане „як віск на вогні". Ми відчували, що щось робиться недобре, і пізніше довідались, що наші начальники з наказу гетьмана відправляють наші літаки і літунів на Дон до Денікіна. Все менше і менше бачимо літунів, зменшується рух у штабі, зменшується в штабі склад старшин, не бачимо ані начальника Повітряної фльоти, пол. Горшкова, ані полк. Гинейка (втікли до Денікіна). На місце начальника Повітр. фльоти призначили полк. Вегинера, який цілком одверто старався допомагати денікінцями. Ми робили всякі перешкоди, тому полк. Вегинер ставився до всіх нас ворожо»23.

Льотчик Башинський поряд зі збитим ним та поручиком Борисом Губером німецьким літаком «Спад А2», Південно-Західний фронт, 4-те вересня 1916 р.

Фото з видання: Летающие тузы. Российские асы Первой мировой войны. — Москва, 2006

Керівництво інспекції Повітряного флоту робило спроби реорганізувати українську авіацію за російським взірцем. Так, від початку свого існування кожний дивізіон іменувався за місцем дислокації: Волинський, Подільський, Херсонський, Київський тощо. До складу