Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга - Володимир Броніславович Бєлінський

Князь К.І. Острозький сам очолив контрнаступ. Почалася третя стадія битви. У фланг відступаючій московській кінноті вдарили панцерники з резерву, фактично відрізаючи московський авангард від основних військ. Рештки московитів опинилися в пастці. Вони були притиснуті до болотистої долини річки Кропивни, частково до Дніпра, і їх майже повністю знищили. Під час спроб втечі московські вояки кидалися з крутих берегів і масово гинули. Сама річка була повністю запруджена тілами загиблих» [46, с. 29–30].

Це був один з найстрашніших розгромів московитів тих часів. За свідченням істориків, «…Загальні втрати Москви становили 30–40 тис(яч) вояків. Уся командна верхівка, 48 осіб, потрапили в полон; її долю розділили близько 1,5 тис(яч) дворян…» [65, с. 73].

Звичайно, з висоти сьогоднішнього часу, ми можемо заявляти, що то була цивілізаційна перемога «Європи» над «Азією». Та слід добре пам’ятати, що в ті роки сама Москва була суто татарським містом, і Великий Московський князь Василь III приймав європейських послів у перському чи татарському халаті та з чалмою на голові. Це незаперечні факти. Тому у «Волинському короткому літописі», де прославляється наш знатний князь К.І. Острозький, московська рать і названа татарською — літописець знав, про що писав.

в) Розгром татар біля Ольшаниці (6 лютого 1527 р.)

Довгі роки, володіючи нашою землею та розвиваючи в ній виключно промосковські історичні школи, які досі зберігаються в Україні, уже в незалежній, Москва та її верхівка винищували геть усе, що суперечило їхнім догматам. Сьогодні ми ніде не знайдемо опису та аналізу всіх славетних перемог українського полководця князя Костянтина Івановича Острозького. Вони, переважно, свідомо знищені або замовчувані та приховані. Приміром, я ніде в українських бібліотеках такого матеріалу знайти не міг. Що зайвий раз свідчить не на користь українських істориків незалежної України. Переважна більшість їх досі з острахом поглядає в бік Москви.

Тому матеріал про розгром татар біля Ольшаниці, звичайно, в неповному вигляді, мені вдалося знайти у праці знаменитого Лаврентія Похилевича. Хоча саме на такому патріотичному матеріалі у незалежній Україні має виховуватись українська молодь та писатися дисертації. Послухаємо:

«Ольшаница, село при реке Гороховатке, в 5-ти верстах от впадения её в Рось… В хронике Стрыйковского (ч. 2, стр. 394) о битве с татарами под Ольшаницей говорится следующее: «Року 1527, когда татары причиняли большия разорения частыми вторжениями в… (Україну-Русь. — В.Б.), Польшу и Литву, вдруг дворяне литовские, из любви к отечеству (то були переважно люди українські. — В.Б.), собрались по своей воле против них с войсками Волынскими. А прежде всех князь Константин Острожский гетман и Юрий Семенович князь Слуцкий и Юрий Николаевич Радзивилл староста Гроденский, князь Фёдор Сангушкович Владимирский князь, Иван и Александр Вишневецкие, князь Александр Чарторийский, Андрей Немирович воевода Киевский, Евстафий Дашкевич староста Черкасский и Каневский и много панов и шляхты волонтеров из Литвы и Руси, которые собрались у Киева, гонили татар за Киев миль 40, аж до Ольшаницы. Татар было со многими царевичами 34 000, которых, за Божиею помощиею, Литва и Русичи смелою и мужественною битвою счастливо поразили на голову, отбивши пленных и связанных христиан из Руси (Волині. — В.Б.), Подолья и Подгорья 80 000 обоего пола; а также отняли всю награбленную добычу. Татар убитых на поле осталось 24 000, между коими много было и турков с Ибрагимом, воеводой Перекопским. А старшие царевичи: Обушак-Султан, Юсунь-Султан и Когочук-бей ушли с малой дружиною. Очень много мурз и уланов побито и взято в плен. Юрий Семенович князь Слуцкий поразил другой их загон у Канева и у Черкасс вместе с Дашкевичем». [36, с. 415–416].

Ми ще раз переконуємося, що князівський рід Вишневецьких не мав ніякого зв’язку з литовським родом Корибутів, бо тоді не був би поіменований польським хроністом М. Стрийковським тільки п’ятим у князівському ряду руських (українських) князів. Такі речі деяким українським історикам слід розуміти.

Слава про великого полководця українського (руського) князя Костянтина Івановича Острозького (Галицького) та його гучні перемоги зберігалась довгі роки. Вона оспівана в поемі С. Пекаліда «Про Острозьку війну…», де про князя сказано:

«…Ось Костянтин, що Олімп нам послав його, військом звитяжним

Славу дідів відновив і колишні батьківські мистецтва.

Воїн який він і скільки здобув перемог він славетних,

Свідчить про це його слава, що скрізь розійшлася в народі,

І Борисфен-ріка, що усіма управляє ріками,

І Березина, ріка повноводна: ходив він в походи

На ворогів, щоб помститись стократно Московській державі.

Скільки разів він блискучий свій меч змочив кров’ю, то скаже

Ось Ольшаниця, а знов про відвагу хороброго серця