Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення - Мінеке Схіппер

Завжди і всюди людей терзав глибоко закорінений у них страх смерті. Аби приборкати цю боязнь, не лише в доіндустріальну добу, а й у сучасних суспільствах побожні люди пов’язують аморальність із природними катаклізмами й смертоносними епідеміями. І нав­паки, саме з таких міркувань шляхетно одягнені віряни захищали суспільство від загибелі та завдяки скромній одежі на собі відвертали катастрофи.

На півдні Італії побутувала історія про Агату, одну з перших християнських святих, яка народилася на Сицилії і померла в молодому віці (225–251 рр.). Відмовившись вийти заміж за поганського римського намісника, закоханого в Агату, дівчина померла мученицькою смертю. Перед тим як кинути дівчину до в’язниці, її соски защемили щипцями і відрізали груди (мал. 18 кольор. вкладки). Тіло Агати котили по ліжку з друзками скла, тоді поклали на розпечене вугілля. Унаслідок тортур дівчина померла, та по її смерті сам Господь утрутився: земля почала труситись і виверження вулкана Етна становило смертельну загрозу для міста Катанії. Тому жінки та дівчата почали ходу: «з розпущеним волоссям, голосячи і співаючи», вони несли з собою Агатину накидку. Завдяки цьому чудотворному шматкові тканини, якою мучениця затуляла свою незайманість, жінки зупинили виверження вулкана. У соборі Катанії, де поховано Агату, зберігається також її накидка. Як твердить місцева традиція, це могутня реліквія: неймовірний предмет, який згодом не раз зупиняв бурхливий потік розплавленої лави. До Агати ще й досі звертаються місцеві селяни, тільки-но Етна погрожує виверженням.

Те саме стосується оголених частин жіночого тіла, бачити які небажано. Відтак Бог вивергає гнів у вигляді природних катастроф. У дев’ятнадцятому столітті Архиєпарх Неапольський вважав, що виверження Везувію – це докір за нечестиве вбрання жінок252. Ортодоксальні кола в наш час так само вбачають зв’язок між божим гнівом через людську аморальність і стихійними лихами.

У Ісламській республіці чи Ірані страх перед землетрусами цілком зрозумілий: 2003 року місто Бам несамовито постраждало – понад тридцять тисяч людей злягли мертвими. За певний час до того сейсмологи попереджали, що найближчим часом Тегеран зазнає землетрусу з катастрофічними наслідками. Проте, замість того аби відшукати причину зміщення тектонічних плит, деякі представники духовенства покладають вину на жінок за їхній непристойний одяг. У Ірані, де жінки зобов’язані законом закутуватися з голови до ніг, молоді дівчата здебільшого кидають виклик таким жорстким правилам: носять вузенькі куртки і шалі, що спадають з голови, відкриваючи волосся. 2010 року Ходжатолеслам Казем Седигі, авторитетний шиїтський діяч, попереджав про те, що потрібні зміни: жінки, які одягаються непоштиво, зводять на манівці юнаків, занапащають чистоту й сіють зраду у суспільстві. Саме тому й відбуваються землетруси. «Аби не полягти під уламками, – продовжує цей духовний лідер під час молитви, – не існує іншого виходу, ніж шукати прихисток у релігії та підлаштувати наші життя під моральні приписи мусульманства». Міністр соціальної політики погодився: молитва, піст і скромна одежа – найкращий спосіб заспокоїти гнів божий253.

У щотижневику «De Waarheidsvriend» («Друг правди»), що належить консервативному реформованому крилу нідерландської протестантської церкви, факт трагічного стихійного лиха на Філіппінах 2013 року – приклад «явної промови Бога на землі». «Нехай усі ці події змусять нас навернутися… Богу під силу жахіття на добро перетворити. Своєю могутньою появою він прагне людям шлях праведний показати… Бог відкриває себе в природі, щоб навчити нас… Слово боже повсюдно чути. На всіх континентах світу»254. У різних релігіях деякі священнослужителі та віряни докладають усіх зусиль, аби звести під одну лінію раціональні та релігійні пояснення масштабних катастроф.

Люди й далі схильні вважати за норму власні традиції одягання. Тепер, коли більшість із нас у повсякденному житті одягається, ми майже забули про те, що людство упродовж значного періоду своєї історії не мало на собі нічого або хіба що невеличкий шмат тканини на попереку. У Південній і Південно-Східній Азії чоловіки носили клітчастий шмат тканини, яку обертали навкруг талії і яка прикривала нижню частину тіла, в Індонезії її називали sarong, у Північній Індії – dhoti. Зверху зазвичай одягали сорочку. У деяких індуїстських храмах Індії вірних чоловіків просили її знімати на знак поваги до оселі, поріг якої вони перетинали.

Обивателі Заходу десь аж до двадцятого століття сприймали оголений торс з явною огидою: якось одного чоловіка в Нью-Йорку оштрафували за те, що він прогулювався без сорочки Центральним парком. Поступово у західному світі ставлення до людей без сорочок почало змінюватися – спочатку в царині спорту, на пляжі, у басейні, а згодом у парках та інших громадських місцях. У фешенебельних колах футболка з глибоким вирізом іноді демонструє волосся на грудях, однак побачити чоловіка без сорочки на вулиці міста – явище вкрай рідкісне. Ба більше, багато чоловіків воліє не показувати оголеною верхню частину тіла.

Деякі сайти прагнуть додати чоловікам упевненості в цій справі:

Можливо, ви стежили за цим блогом деякий час і думали, що ідея ходити без сорочки видається крутою, але ви просто не знали, з чого почати, були трохи стурбовані тим, що люди подумають або скажуть. Ну, цей пост для вас... щоб допомогти розвинути в собі відчуття цієї «безсорочкової» свободи у вашому житті... Одна з проблем для хлопців, що ніяк не наважаться вийти без сорочки, є боязнь реакції з боку оточення: «Чого це ти раптом без сорочки? Я ніколи раніше не бачив тебе з голим торсом». Якщо ви пораєтеся в саду, особливо якогось спекотного дня, то можете завжди сказати: «Ой, тут так спекотно. Здається, без сорочки приємніше». А тоді лише знизуєте плечима так, ніби це щось цілком природне. І так є насправді. Ще одна перевага перебування в саду полягає в тому, що це ваша власна територія, відтак ви не очікуєте присутності там когось стороннього. Урешті-решт, це ваш сад, з якого дива хтось має втручатися, якщо вам закортіло скинути сорочку?255

Іще одна гарна порада – почати бігати в теплу погоду, тоді задля певності треба вибрати такий маршрут, на якому вам не стрінуться знайомі, наприклад ліс. Якщо бігатимете один-два місяці без футболки і несподівано зустрінете знайомого, дуже здивованого вашим виглядом, можете сказати якось між іншим: «Так, я вже певний час цим займаюся»