Precedent UA — 2015 - Колектив авторів

як джерело права, звернувся до суду з клопотанням про заміну йому покарання у виді довічного позбавлення волі на 15 років позбавлення волі, а також просив визнати застосоване до нього покарання у виді довічного позбавлення волі таким, яке, не маючи умовно-дострокового звільнення та будь-якої обмеженості у часі, порушує статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.».

2) рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 лютого 2015 року, справа № 759/13557/14-к, суддя Дячук С.І.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42781196

Теза із рішення: «.ЄСПЛ у низці справ проти України, в яких скарги заявників стосувалися незабезпечення адекватного лікування під час тримання під вартою, встановив існування у національній пенітенціарній системі такої проблеми системного характеру (див., напр., рішення у справах «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine), пп. 69–71, «Коктиш проти України» (Koktysh v. Ukraine), п. 86, «Похлебін проти України» (Pokhlebin v. Ukraine), заява № 35581/06, пп. 4142, від 20 травня 2010 року, «Логвиненко проти України» (Logvinenko v. Ukraine), заява № 13448/07, пп. 57–58, від 14 жовтня 2010 року)…».

Байсаков та інші проти України, № 54131/08, 18 лютого 2010 року

Фактичні обставини справи: в кінці 2002 року заявники залишили Казахстан у зв’язку з політичними переслідуваннями та приїхали до України в 2005 році. 26 березня 2006 року чотири заявники отримали статус біженців в Україні. Зокрема, було встановлено, що вони зазнали переслідувань через участь в опозиційній групі «Демократичний вибір Казахстану». В квітні та травні 20007 року Генеральна прокуратура Республіки Казахстан почала вимагати видачі заявників з метою їх кримінального переслідування у зв’язку з вчиненням тяжких злочинів на території республіки. Два кримінальні обвинувачення з-поміж інших передбачали заявникам можливе покарання до 10 років позбавлення полі. Генеральна прокуратура оскаржила рішення про надання статусу біженців заявникам, однак її скарга та подальша апеляція були залишені без задоволення. 11 лютого 2009 року прокуратура подала касаційну скаргу і на момент винесення цього рішення Суду результат її розгляду невідомий. Уряд повідомив Суду, що Генеральна прокуратура України зобов’язалася не видавати заявників поки не буде розглянута їх справа Судом по суті.

Суд встановив, що побоювання заявників щодо можливого поганого поводження в Казахстані обґрунтовані; заявники не мали ефективних і доступних правових засобів захисту від можливої екстрадиції.

Представник заявника в Суді: адвокат Аркадій Бущенко.

Суд визнав наявність порушень статті 3 та статті 13 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 26, 55, 92 Конституції, статті 1,32, 33 Конвенції ООН про статус біженців 1951 року, статті 1, 3 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року, статті 56, 57, 58, 59 Конвенція СНД 1993 року про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, зі змінами внесеними Протоколом до цієї Конвенції від 28 березня 1997 року, статті 2, 117 Кодексу адміністративного судочинства України 2005 року, стаття 21 Закону «Про прокуратуру» 1991 року, статті 1, 2, 3 Закону України «Про біженців» 1991 року, п. 2 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 8 жовтня 2004 року № 16 «Про деякі питання застосування законодавства, яке регулює порядок і строки затримання (арешту) осіб при вирішенні питань, пов'язаних з їх екстрадицією», п. п. 2, 16, 23, 28 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, п. п. 1, 3, 3.1, 3.3, 3.4, 3.5, 3.7 Інструкції про порядок розгляду в органах прокуратури запитів про видачу правопорушників, затвердженої Генеральним прокурором 23 травня 2007 року.

Основні тези:

«Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження» (§ 64).

«Щодо можливості оскаржити рішення про екстрадицію в адміністративних судах, то Суд зазначає, що процедура такого судового контролю становить, у принципі, ефективний засіб юридичного захисту. Однак, якщо заявник намагається запобігти своєму висланню з Договірної держави, такий засіб юридичного захисту буде ефективним лише в разі, якщо він автоматично зупиняє дію оскаржуваного рішення» (§ 75).

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–97437

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1267807938

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

Немає застосування даного рішення судами.

Кабулов проти України, № 41015/04, 19 листопада 2009 року

Фактичні обставини справи: в червні 2003 року заявник був заочно обвинувачений у вбивстві в Казахстані та оголошений у міжнародний розшук. Зокрема, в Казахстані за вбивство при обтяжуючих обставинах передбачена смертна кара. 23 серпня заявника заарештували в Україні та взяли під варту У вересні 2004 року Генеральна прокуратура Казахстану звернулася до Генеральної прокуратури України з запитом про його екстрадицію і надала гарантії, що до нього не буде застосована смертна кара і що його права та законні інтереси будуть дотримані. Українська влада погодилася на його видачу. У період між квітнем та груднем 2004 року мати заявника скаржилася неодноразово на тримання заявника під вартою та рішення про екстрадицію. Результат розгляду деяких її скарг не був відомий на момент винесення цього рішення Суду. 23 листопада 2003 року Європейський Суд виніс рішення по Правилу 39, вказавши рекомендацію Уряду України не видавати заявника до розгляду його справи по суті. За декілька років, 3 серпня 2008 року, заявник направив до Суду листа з прохання видалити його заяву із списку тих, що розглядаються, оскільки він хоче, щоб його екстрадували до Казахстану.