Лікар та душа. Основи логотерапії - Віктор Еміль Франкл

в підвалини людської моральності усвідомлення того, що ми називаємо цінностями ставлення. Християнське життя, з погляду розіп’ятого Христа, набуває особливого значення через вільний вибір своїх страждань. Тепер протестантизм має закцентувати увагу на понятті благодаті, пов’язавши відчуття відповідальності із цінностями досвіду. З погляду протестантської теології благодаті усе, що з нами стається, є сповненим благодаті дарунком Бога. На нашу думку, є узгоджене співвідношення між трьома категоріями цінностей, з одного боку, і трьома основними відгалуженнями західної релігії — з другого.

25

Ми говоримо тут, звичайно, лише про той тип релігійного досвіду, де Бог — це особливе поєднання всіх первинних образів особистості, або, іншими словами, перше та останнє «Ти». Для релігійної людини в цьому сенсі усвідомлення Бога означає усвідомлення остаточного «Ти».

26

Тому маса пригнічує індивідуальність окремих осіб, із яких вона складається, обмежує їхню свободу заради рівності. Братерство замінюється стадним інстинктом.

27

Термін запропонував А. Вішер. (Прим. перекл.)

28

Свобода не є чимось, що ми «маємо» і можемо втратити. Свобода є тим, ким «є» ми.

29

Задубіння трупа (лат.). (Прим. перекл.)

30

Логікою серця. (Прим. перекл.)

31

Відмінність між долею, якої можна уникнути («ганебне нещастя»), і неминучою, незмінною долею («шляхетне нещастя») (така доля дає можливість для втілення цінностей ставлення) можна порівняти з тим, як альпіністи розрізняють суб’єктивні та об’єктивні небезпеки. Альпініст не важає «ганебним» стати жертвою об’єктивної небезпеки (уламки скелі, що падають), натомість остерігається суб’єктивних загроз (несправне обладнання, брак майстерності чи досвіду).

32

Одна з давніх, рідковживаних назв межового розладу особистості. (Прим. перекл.)

33

Кинутися на дріт під напругою. (Прим. перекл.)

34

З погляду вічності (лат.). (Прим. перекл.)

35

«Цьогість» — те, що відрізняється від іншого за формою. (Прим. перекл.)

36

Згідно з філософією Аристотеля, внутрішня мета руху закладена в кожному бутті. Формувальний початок.

37

Прагнення зблизитися з представником іншої статі (обійми, поцілунки). (Прим. перекл.)

Б. Спеціальний екзистенціальний аналіз

У попередніх розділах ми часто згадували про терапію невротичних розладів із погляду екзистенціального аналізу. І хоча ми докладно не виклали теорію неврозів, проте побачили, як працює логотерапія в разі так званого недільного неврозу чи різних форм сексуальних неврозів. Системне дослідження цього питання не є нашою метою, однак нам слід глибше вивчити проблему терапії неврозів та психозів із погляду спеціального екзистенціального аналізу, звернувши особливу увагу на конкретні історії захворювань. Завдяки цьому ми зрозуміємо, як на основі цих конкретних випадків працює логотерапія неврозів — терапія з «духовним контекстом», проблематику якої ми сформулювали на початку книги, коли зазначали, що свідомість власної відповідальності є основою людської екзистенції. Проте спершу висловимо деякі загальні міркування щодо патології психіки.

Ми вже зауважували, що невротичні симптоми можуть мати чотири причини, кожна з яких перебуває на принципово відмінному рівні (або «вимірі») людського буття. Отже, невроз може мати чотири форми: 1) результат чогось фізичного; 2) вираження чогось психічного; 3) засіб для досягнення мети в суспільстві; 4) спосіб життя. Екзистенціальний аналіз можна застосувати тільки до останньої форми. Бо лише в тому разі, коли невроз розуміємо як продукт вибору, може йтися про свободу, до якої намагається звертатися екзистенціальний аналіз. З іншого боку, ця свобода зникає щораз більше, коли переходимо від духу людини (поле дії логотерапії чи екзистенціального аналізу) до її тіла, від сфери духу до сфери фізіології. Тому, коли наявний невроз із фізіологічною основою, не може йтися про духовну, екзистенціальну свободу. Психотерапія в класичному розумінні теж навряд чи тут допоможе. У такому разі ефективною терапією буде лише медикаментозне лікування.

Невротичний симптом можна інтерпретувати як «вираження» і як «засіб», але передусім він є безпосереднім вираженням і тільки потім засобом досягнення мети. Так звана цілеспрямованість невротичного симптому не пояснює походження неврозу, а лише фіксує конкретний симптом. Тут ми обстоюємо протилежну думку до поглядів індивідуальної психології. Згідно з індивідуальною психологією, невроз «потрібний» для того, щоб людина не вирішувала справжніх життєвих завдань. Відповідно до екзистенціального аналізу, невроз не має такої цільової функції. Екзистенціальний аналіз спрямовує людину до розуміння своїх справжніх життєвих завдань, тому що так значно легше перемогти невроз. Що швидше від початку терапії зможемо пов’язати позитивний (логотерапевтичний) фактор із фактором негативним (психотерапевтичним), то швидше досягнемо її мети.

1. Про психологію тривожного неврозу

Далі на основі конкретних прикладів досліджуватимемо психологічну структуру неврозу страху. Це дасть змогу зрозуміти, якою мірою цей невроз залежить від причин, які не є психічними.

Перший приклад — випадок молодого чоловіка, який потерпав від постійного страху померти від раку. За допомогою екзистенціального аналізу вдалося домогтися певного покращення його стану. Під час терапії виявилося, що постійне занепокоєння пацієнта майбутньою смертю було наслідком його незацікавлення в теперішньому способі життя. Це сталося тому, що він забув про свої обов’язки та не усвідомлював відповідальності за своє життя. Зрештою ми з’ясували, що страх перед смертю виник у пацієнта через докори сумління, які повинна мати людина, що зневажливо ставиться до життя. Тоді воно обов’язково видається позбавленим сенсу. Байдужість із боку пацієнта до особистих можливостей супроводжувалася паралельним невротичним і ексклюзивним інтересом до смерті. Своїм страхом перед смертю від раку він карав себе через свою «метафізичну легковажність» (Шелер).

Основою такого неврозу є екзистенціальна тривога, яка, так би мовити, конкретизується у фобійних симптомах. Екзистенційна тривога відображається в неврозі, тоді як первинний страх перед смертю (неспокійне сумління) концентрується довкола конкретного фатального захворювання. Тож у разі таких іпохондричних тривог страх є сконцентрованою в конкретному органі формою екзистенціальної тривоги. Образ смерті, якої пацієнт боїться через докори совісті щодо свого способу життя, витісняється зі свідомості, а залишений страх концентрується довкола якогось органу тіла. Фактично кожне відчуття неповноцінності якогось із органів є, ймовірно, лише конкретизацією первинного неусвідомлення власних можливостей щодо втілення життєвих цінностей. Якщо це так, то концентрація цього відчуття в одному органі є вторинним явищем.

Нагромадження екзистенціальної тривоги, тобто страху перед смертю, одночасно зі страхом перед життям загалом є тим, що ми знову бачимо в невротичній поведінці. Початкова загальна тривога, мабуть, шукає певного конкретного змісту, об’єктивного представництва в «смерті» чи «житті», відбиття в «граничній ситуації» (Ясперс), символічного відображення (Ервін Штраус). У разі агорафобії38 ця символічна функція передається «вулицям», а сценофобії — «сцені». Часто самі слова, якими пацієнти описують свої симптоми та скарги, — слова, які переносно описують їхній досвід, — можуть допомогти нам з’ясувати справжню екзистенціальну причину неврозу. Наприклад, пацієнтка, що боїться відкритого простору, описала свою тривожність так: «Відчуття таке, ніби зависаєш у повітрі». Насправді це було наочною характеристикою її духовної ситуації. Зрештою, її невроз був психічним вираженням такого духовного стану. Пароксизми тривоги та запаморочення, які охоплювали нашу агорафобну пацієнтку, коли вона виходила на вулицю, були, так би мовити, «вестибулярними» вираженнями її екзистенціальної ситуації. Одна актриса схоже описала свій страх перед сценою: «Усе є величезним, і все мене переслідує. Я боюся, що моє життя проминає»39.

Якщо невротичний страх є не тільки прямим психічним вираженням загальної екзистенціальної тривоги, але й у деяких випадках і засобом досягнення мети, то ця роль є другорядною. Інколи, хоч