Українські традиції - Автор невідомий

з попругою. З усіх чотирьох боків біля ніг Святовита знаходиться зображення жінки. Біля самого підніжжя помітно зображення чоловіків. (Див.: Вѣстникъ для Русиновъ Австрійской держави въ Вѣдни 1851, стор. 423.). В науковій статті, в 44. 106—111, вміщеній в тому часописі, її автор пан А. Петрушевич досить задовільно пояснив: «что открытый словенскій истукань въ руслѣ рѣки Збруча, есть истуканомъ русского Хорса или Дажьбога, божества солнца, а не Святовита, покланяемого только западными Славянами и совсѣмъ не извѣстнаго подъ тѣмъ именемъ, какъ бога солнца, восточнымъ русскимъ Славянамъ». (Вѣстн. 1851, стор. 439).

Отже, обожнене сонце чи Дажбог, що зветься Сварожичем, Радогостом чи Святовитом, був шанований скрізь по Слов'янщині. Він був богом морального світла, мудрості, найвищого всевідання, суспільного порядку і громадянськості; до нього звертались перед початком всякої громадської справи і питали передбачень. Він, як і бог сонця, надавав родючості і був винуватцем її (Дажбог); до нього молились, прохаючи достатку, плодів земних. До того ж він був покровителем гостинності, промисловості та торгівлі (Радогост, бо купці звалися гості). Нарешті, він був втіленим символом світла, що боровся зі злом. Юнь Святовита і Радогоста вказує на войовниче його значення як істоти світла в боротьбі з темрявою. Отже, Святовит, сонце, їздив на своєму білому, як день, коні воювати із злими духами серед ночі, царство якої уособлювало супротивне начало, що руйнувалося променями світила; меч і знамена означають ту безперервну битву.

Яровит, Руєвит, Поревит, Поренут

Чотири міфічні істоти Яровит, Руєвит, Поревит та Поренут, що згадуються у полабських та прибалтійських слов'ян, були нічим іншим, як обожненим втіленням сонця, що з'являється у різні пори року. Яровит від слова ярь, тобто весна, означав ярість, мужність, а разом з тим і весну, молодість, свіжість і уособлював сонячну силу, що виявляється навесні; Руєвит чи Ругієвит, від слова руйний, тобто гарячий, вогняний, червоний – знаменував сонце влітку.

Він зображався більшим людського зросту, з сімома головами, сімома мечами, а восьмий тримав у руці. Сім голів та сім мечів означали божество у повній силі.

Поревит, що зображається беззбройним, уособлює зимове сонце, що втратило свою пекельну силу. Він, на противагу Яровиту та Руєвиту, що означали бога війни, був богом миру.

Поренут зображався з чотирма головами, а п'яту тримав на грудях. Він втілював поворот сонця на літо, або народжуване сонце. Чотири голови є атрибутом сонця (пор. Святовит), а п'ята на грудях зображала народження нового сонця, оскільки слов'яни (як і багато інших народів) вірили в щорічне народження його.

Перун

Є велика ймовірність, що Перун, шанований стародавніми русинами, найголовніша божественна істота після бога Вседержителя, означав також світлоносне начало. Назва його, що українською та іншими слов'янськими мовами означає грім (пор. грецьк. вогонь; зенд. пеирамунъ, світла, небесна оселя) і вирази: Перун вбив, Перунова стріла та ін. вказують на те, що він володів громом і блискавкою, був громовиком, але, крім того, він, здається, означав видозміну світла. У литовській міфології він названий Перкунасом. Перун був (подібно до Святовита) богом війни і миру; русини клали до його підніжжя зброю і клялися при укладенні угод богом Перуном – Володимир Великий поставив Перуну бовван у Києві, а Добриня (дядько і воєвода його) – у Новгороді. Вогонь був священною ознакою богослужінь Перунові. За словами Гвагнинія (Krön. W. rsieztwa Moskiew. pols. przekt. X.VII. 485), горів у Новгороді перед ідолом Перуна незгасимий вогонь з дубового дерева. Те ж саме божество під іменем Єсень чи Ясень шанувалось поляками як таке, шо дарує плоди земні (Sarnickip. 1028). Атрибутом його у Шлезьку була гора Собот (тобто сонце, що сходить). В пісні карпаторуській згадується: Грім-Собота, гора висока[145] чи Громова Собота, таким чином, гора Собот є гора Сонця чи Грому-Перуна. Соботкою називається обряд купальського свята, під час якого палять на горах ватри з дерев