Аналітична історія України - Олександр Боргардт
Солдатських життів не шкодували, маневрували «до побєдного конца». І далі:
Ті навчання тривали аж до вечора. Через епіцентр ішли й ішли піхотинці. Деяким підрозділам довелося повертатись на вихідні позиції через самий смертоносний епіцентр.
Це було в більшості, покоління тридцятих, могли би жити й жити, але більшість їх із холодною кров’ю вбила Москва.
За підрахунками, з усіх атомних солдатів, тих, що ходили в атаку під Тоцьком, живих лишилося відсотків п’ятнадцать–двадцять. А на маневри звідусіль прибули понад сорок тисяч чоловік.
На цих ранніх етапах совєцького атомового злочинства, бо робити атомові звалища просто неба (як на південному Уралі) є злочинство; проганяти через місце атомового вибуху людей – теж злочинство, – часом ще важко встановити причетність до справи всюдисущої совєцької «дружби народов». Про це є теж досить цікаві та незаперечні свідоцтва. Перейдемо до них. Свого часу тільки люди вже незалежної України довідалися, нарешті, що на їх землі стояли дві сотні важких балістичних ракет (переважно СС-20 та СС-24), які в разі війни мали понести атомову смерть містам США. Вони були скупчені на Поділлі, а – чому?
Роз’яснюємо. Так було тому, що балістичні ракети супротивника – то є перша ціль атомового удару другої сторони, – чи то на відповідь, чи то навіть попереджувального. Місце їх установки і знаходження – точно відоме з 1964, коли над планетою попливли супутники серії «Тірос», пильні очі Америки. Вони почали з того, що підрахували свого часу, скільки хунвейбінів вдерлося на китайський атомовий полігон біля озера Лоб Нор, а сьогодні є в стані прочитати з космосу реґістраційний номер автомашини.
Середня густість населення (людей) в Союзі складала приблизно 10 л./км кв., подекуди, за Полярним колом або у пустелях Середньої Азії – спадаючи мало не до нуля (в Російський Федерації – десь 7 л./км кв.). По Україні середня густість населення була 74 л./км кв. А найвища вона на Правобережжі, де доходить 100 л./км кв.; за площею Правобережжя складає тільки 1,4 % площі цілого Союзу (!). Так, що ж тут планувалося, коли на отих 1,4 % (в дійсності – ще менше), у найбільш густо заселеній частині Союзу, – було поставлено 200 балістичних ракет, – цілей першого удару?
Неважко зрозуміти. В разі атомової війни, а від імені СССР її провокували двоє, Н. С. Хрущов та Ю. В. Андропов, – з Україною було би покінчено чужими руками та за лічені хвилини.
От, таку маєте «дружбу народов», «славянскоє єдінство», «славянскоє братство», чи як там ще воно в них у Москві називається. Чи не можна було у величезному Совєцькому Союзі знайти для ракет менш заселену місцевість? – безумовно: легше легкого. Чи не ближче до США, скажімо, Колима? – або Нова Земля? Так, безумовно, набагато ближче. Але таке розміщення, бачите, не обіцяє ґеноцидних вигод.
У нашому ненормальному світі всі нормальні люди ставлять свої атомові ракети там, де навкруги поменше людей. Китай – теж комуністична держава, та в гуманності її теж ніхто не звинуватить, але – свої ракети розставив по найбільш безлюдних місцях країни, на окраї своїх пустель, Ґобі або Такла Макан.
Те саме, класично ґеноцидне спрямування простежується й щодо «мірного атома», який не завжди буває таким. На час катастрофи в Чорнобилі на тій же Правобережній Україні було скупчено 40 % (!) атомових енерґетичних потужностей СССР. А – навіщо? – бо ця атомова електроенерґія не знаходила вжитку в Україні та її експортували на Захід, в Європу; десь на 20 млрд. доларів, які осідали у Москві. Справедливий розподіл праці, в дусі тієї ж «дружби народов», «славянского братства», чи як там ще? Одні працюють на АЕС в Україні, піддаючи небезпеці себе та інших, а інші сидять у чистенькому офісі у Москві, приходуючи свої мільярди.
Отже, в Україні «мірного атома» теж – на одиницю площі припадало у 50 разів (!) більше, ніж будь-де в СССР; при густині населення вдесятеро вищій (отже, на кожного поокремо – у всі 500 разів!). Хоч, зазначимо обов’язково й це, – на Лібовережжі, здавна зросійщеному, яке Москва здавна вважала своїм плацдармом в Україні, – не стояло жодноі ракети; або АЕС.
Додамо до цього ще досить цікаві подробиці, в дусі того ж таки ґеноцидного спрямування всього московського трибу життя. Як Запорізьку АЕС сподобились, кажуть, побудувати на якихось пливунах, турботливо відшуканих у морі навколішніх гранитів щита Феноскандії, то Рівненська та Хмельницька побудовані точно на карстових розломах. Сейсмічність України не є високою, з причини того ж таки базальтового щита. Але до неї можуть надходити сейсмічні хвилі з боку Карпат, де приблизно під містом Брашшо в Румунії міститься центр сейсмічної активності. Як у Рівному сейсмічність не буває вище 5 балів за шкалою Ріхтера, то у Хмельницькому сягає й 7 балів. Але, на карстових розломах ґрунт буває найбільш нестійкий. Тепер на РАЕС та ХАЕС добудовують нові блоки, що мають замістити Чорнобиль.
Атомовий реактор старого типу зі графітовим сповільнювачем нейтронів – прилад точний. А в цьому його головний недолік; його головна небезпека. Досить невеличкого перекосу, що може заклинити керуючі стріжні, які визначають рівень реакції, – і може статися катастрофа, подібна до чорнобильської. Втім, на всякий випадок Москва спорудила поруч із РАЕС – ще військовий полігон. Так, хіба ж і тут ще всього не передбачили? – для атомового ґеноциду, мається на увазі?
Сьогодні, після катастрофи в Чорнобилі, згубність атомової війни стала для тих, хто ще зберіг розум, – очевидною, але не так було з самого початку атомової ери. За цим теж цікаво простежити.
Совєцький Союз, найбільш аґресивне утворення за два останніх тисячоліття, хутко зумів наздогнати США та створив, як власну атомову, так і водневу бомбу. Атомова – то десятки кілотонн знищення, воднева – вже меґатонни. Але, треба працювати далі, бо там «навєрху», в Кремлі, все цікавляться, а чи не можна ще більше? – десятки, сотні меґатонн? Бо там мислять дикунські – дологічно. А до того, їм усе мало смерті на те, щоб «соєдініть пролєтарієв всєх стран», які цьому щосили пручаються. Як не можна з’єднати інакше, то з’єднати хоч у полум’ї термоядерних меґатонн, як не на цьому світі, так хоча би на тому.
Інші – теж не спали, сподіваючись хоч таким чином, хоч ціною немислимих
