Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України - Колектив авторів
3. При заміні кредитора в зобов’язанні на підставі виконання обов’язку боржника (п. З і 4 ч. 1 ст. 512 ЦК) права до нового кредитора переходять у момент, коли такий юридичний факт настав (коли обов’язок боржника виконано, а виконання прийняте кредитором).
4. При правонаступництві в зв’язку зі злиттям, приєднанням, поділом, виділом чи перетворенням юридичної особи моментом переходу прав до нового кредитора є момент внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців запису про припинення юридичної особи (при приєднанні) або запису про реєстрацію юридичної особи, що є новим кредитором (при злитті, поділі, виділі та перетворенні юридичної особи).
5. При спадкуванні права переходять до нового кредитора в момент отримання свідоцтва про право на спадщину, а якщо право, отримане в порядку спадкування, підлягає державній реєстрації, права переходять до нового кредитора в момент реєстрації.
6. Законодавець виявився байдужим до проблем правового становища нового кредитора в частині, що виходить за межі його статусу як управненого суб’єкта. Тому в статті, що коментується, та інших статтях Цивільного кодексу немає відповіді на запитання про те, чи відповідає новий кредитор за прийняття належного виконання, чи поширюється на нього неустойка, встановлена договором між первісним кредитором та боржником за відмову прийняти належне виконання. Відповідь на це запитання випливає із співставлення ч. 1 ст. 516 та ст. 520 ЦК. Із цього співставлення випливає, що без згоди іншої сторони зобов’язання можна передати тільки права, оскільки боржникові, в принципі, немає різниці, на адресу якого суб’єкта виконувати зобов’язання. Передавати обов’язки без згоди іншої сторони зобов’язання було б некоректно, оскільки для суб’єкта важливо, хто ці обов’язки буде виконувати. Отже, відповідальним перед боржником при відступленні права вимоги залишається первісний кредитор. При правонаступництві (п. 2 ч. 1 ст. 512 ЦК) логічно було покласти відповідальність за належне прийняття виконання на нового кредитора. Це ж стосується і випадків, передбачених п. 3 і 4 ч. 1 ст. 512 ЦК.
Стаття 515. Зобов’язання, в яких заміна кредитора не допускається1. Заміна кредитора не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема у зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.
1. Чинність ст. 515 ЦК поширюється на заміну кредитора з будь-яких підстав, що встановлені ч. 1 ст. 512 ЦК. Якщо зобов’язання нерозривно пов’язане з особою кредитора, заміна кредитора є неможливою не тільки в силу правочину (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК) чи дій, зазначених в п. 3 та 4 ч. 1 ст. 512 ЦК, а і в силу правонаступництва. У разі смерті кредитора — фізичної особи або припинення кредитора — юридичної особи в таких випадках зобов’язання припиняється, припиняються і всі права, що складають зміст цього зобов’язання (ст. 608, 609 ЦК).
2. У зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, заміна кредитора в порядку правонаступництва не допускається навіть стосовно тих платежів, які на момент смерті кредитора виявились простроченими.
3. Відповідно до ч. 1 ст. 448 ЦК автор має право на одержання грошової суми у розмірі п’яти відсотків від суми кожного продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсненого автором. Це право не може відчужуватись за правочином, але воно переходить до спадкоємців автора та до спадкоємців цих спадкоємців в межах строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір. Тут сформульована спеціальна правова конструкція, відповідно до якої зобов’язання щодо виплати відповідних сум пов’язується з особою кредитора, але допускаються обмежені випадки заміни кредитора в зобов’язанні.
4. Не може бути передане за правочином право кредитора (бенефіціара) пред’явити вимогу до гаранта, якщо інше не передбачено договором (ч. 5 ст. 563 ЦК).
5. Із закону випливає неможливість відступлення права на одержання послуг у сфері освіти з видачею диплома чи іншого документа встановленого законодавством зразка, оскільки відповідне зобов’язання має особистий характер.
Право найму житлового приміщення (квартири) в будинках, що є в державній або комунальній власності, також пов’язується з особою наймача. Договір найму укладається тільки з особами, що знаходились на квартирному обліку (ст. 31—42 Житлового кодексу [29]). За тимчасово відсутнім наймачем житлового приміщення право найму зберігається протягом певного строку (ст. 71 ЖК). Тому право найму житлового приміщення в будинках державного або комунального житлового фонду переходить тільки за умов, установлених законодавством (ст. 824 ЦК; ст. 104 — 106 ЖК).
Є низка спеціальних правил, якими обмежується відступлення права або з яких випливають обмеження на відступлення права в інших випадках. Особливо несподіваними та істотними можуть бути для осіб, що набувають уступлені вимоги, обмеження на відступлення, встановлені підпунктом «б» п. 8.6.1 частини 8.6 ст. 8 Закону «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [164]. Відповідно до цього правила платник податків, активи якого перебувають у
