Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України - Колектив авторів

1. Органи державної влади зобов’язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов’язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання.

2. Органи державної влади зобов’язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом.

1. Стаття, що коментується, не може кваліфікуватись як така, що покладає на органи державної влади публічно-правовий обов’язок охороняти комерційну таємницю, хоч чинне законодавство і встановлює відповідальність за недобросовісну конкуренцію (неправомірне збирання, розголошення та використання відомостей, що є комерційною таємницею, є різновидом недобросовісної конкуренції) та покладає на Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення розгляд справ про недобросовісну конкуренцію (ч. 6 ст. 40 ГК [42]). Цивільний кодекс не поширюється на публічно- правові відносини. Не формулює ця стаття і цивільно-правового обов’язку органів державної влади охороняти комерційну таємницю осіб поза зв’язком з отриманням інформації, що становить комерційну таємницю, від власників такої інформації.

2. У всіх випадках, коли органи державної влади у зв’язку зі здійсненням своїх повноважень чи в інший спосіб отримали інформацію, що становить комерційну таємницю, вони несуть обов’язок не розголошувати таку інформацію. Але це правило буде захищати права та інтереси власників комерційної таємниці лише за умови, що органи державної влади, які отримують від власників комерційну таємницю, документи статистичної, податкової або іншої звітності, будуть повідомлені про те, що відповідна інформація становить комерційну таємницю. Всіх посадових осіб органів державної влади, що здійснюють перевірки відповідних суб’єктів або виїмку документів, також доцільно було б попереджати під розпис про інформацію, яка визначена як комерційна таємниця.

3. У силу права на комерційну таємницю господарські суди мають задовольняти клопотання сторони про конфіденційний розгляд справи, якщо це суперечить вимогам щодо охорони комерційної таємниці, відповідно до ст. 44 ГПК [31]. Але Цивільний процесуальний кодекс [44] (ст. 10) і Кримінальний процесуальний кодекс [27] (ст. 20) не визнають необхідність охорони комерційної таємниці підставою закритого судового розгляду справ.

4. Частина 1 ст. 507 ЦК визначає види інформації, яка є комерційною таємницею, та яку органи державної влади зобов’язані охороняти від недобросовісного комерційного використання. Це положення поширюється на інформацію, створення якої потребує значних зусиль, якщо вона надана державному органу з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов’язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими» хімічними продуктами, продуктами, що містять хімічні сполуки. Виокремлення цих видів інформації в ч. 1 ст. 507 ЦК не можна тлумачити так, що ці види комерційної таємниці підлягають посиленому чи переважному захисту. У разі порушення державними органами вимог ч. 1 ст. 507 ЦК наступають такі ж наслідки, як і при порушенні вимог ч. 2 ст. 507 ЦК.

5. Зазначення в ч. 2 ст. 507 ЦК на те, що комерційна таємниця не охороняється державними органами, якщо її власник не вжив заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання, узгоджується з визначенням комерційної таємниці у ч. 1 ст. 505 ЦК як такої інформації, яка була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності.

Що стосується правила ч. 1 ст. 507 ЦК про припустимість розголошення комерційної таємниці, якщо це необхідне для забезпечення захисту населення, то воно за аналогією повинне застосовуватись також за межами диспозиції, визначеної цією частиною. Підставою для застосування аналогії в цьому випадку є ст. 3 Конституції [1], яка визнає людину, її життя та здоров’я найвищою соціальною цінністю.

1. Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю обмежується строком існування сукупності ознак комерційної таємниці, встановлених частиною першою статті 505 цього Кодексу.

1. Із ст. 508 ЦК випливає, що право інтелектуальної власності на комерційну таємницю є чинним впродовж всього строку існування об’єкту цього права. Якщо ж цей об’єкт втрачає ознаки, що є необхідними для нього відповідно до ч. 1 ст. 505 ЦК, право інтелектуальної власності на комерційну таємницю припиняється.

1. Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

2. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

3. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

1. Визначення поняття зобов’язання має суттєве значення. Коли у ст. 598 — 609 ЦК йдеться про припинення зобов’язання, то необхідно чітко розуміти, яке ж юридичне явище перестає існувати. Коли господарський