Історія України-Руси. До року 1340 - Михайло Сергійович Грушевський
Ріжнородні, широкі полїтичні пляни й зносини Данила мають взагалї ту хибу, що не тримають ся купи: бракує їм консеквенції й енерґії в переведенню, і тому його заходи виходять такими уривковими, а результати зовсїм ілюзоричними. Поясняти се в значній мірі треба впливом татарських відносин: татарська сила все висїла дамоклєвим мечем над Даниловими заходами, вона паралїжувала його сили, підтинала його енерґію, й широкий розмах його полїтики упадав безсильно. Очевидно, супроти сього нового полїтичного чинника можливі були два виходи: або за всяку цїну уставити з ним якісь добрі відносини і забезпечивши собі його невтральність або навіть і прихильність, будувати собі всякі иньші полїтичні пляни — так зробили потім московські князї, так поступали до певної міри й Даниловичі, — або відложити всякі иньші пляни і віддати ся цїлком орґанїзації сил для боротьби з ордою. Не підлягає сумнїву, що Данило тримав ся сеї другої гадки. Його покора перед Татарами була вимушеною, як ми бачили, і він, очевидно, тільки чекав принагідної хвилї та хапав ся ріжних полїтичних комбінацій для збільшення своїх сил до боротьби з Ордою. Але з сих комбінаций не виходило нїчого, сили Данила для такої боротьби зіставали ся за малі, а тим часом відносини до Орди зіставали ся неупорядкованими, і се підтинало Данила. Через се його полїтика від татарського приходу має такий хаотичний і при всїх своїх рицарських привадах і шумних розмахах — досить анемічний характер.
Примітки
1) Се відчували і сучасники; галицький лїтописець так мотивує переміну в відносинах Белї до Данила: „бояше бо ся его, яко былъ бЂ в ТатарЂхъ, побЂдою побЂди Ростислава и Угры єго”, Іпат. c. 537. Про се говорю ще низше.
2) Див. нпр. в Іпат. c. 525-6: стольник Яков докоряючи Доброславу говорить про Данила і Василька нероздїльно: „велиции князи держать сию Коломыю на раздаваниє оружьникомъ”; печатник Курил зве Данила і Василька господина моя”, і т. и.
3) Recueil IV c. 699-704, до звісток сих іще верну ся низше.
4) Макарій Исторія р. церкви V c. 417.
5) 1 Новг. с. 262, 447.
6) В такім більш менш значінню розумів сї слова уже Палаузов у своїй моноґрафії про Ростислава (с. 15-6). Але він при тім думав, що Галича Бату жадав для Михайла, і його погляд перейняв і Дашкевич, Первая унія с. 157, де Данило іде „для умилостивленія хана, потребовавшаго у него Галича по навЂтамъ Михаила Черниговскаго”. Обидва дослїдники при тім не звернули уваги на те, що якісь такі „інтриґи'' Михайла на дворі Бату не можна припустити скорше як в його подорожи до Бату, а ті дати, які ми про неї маємо, вказували-б, що Михайло їздив туди вже по Данилї. Та і з того що ми знаємо про побут Михайла у Бату, взагалї досить тяжко думати про якісь успішні інтриґи його на дворі Бату.
7) Іпат. c. 537.
8) Іпат. c. 559-60: лїтопись дає се поясненнє принагідно, толкуючи, чому Данило не відбудував холмської вежі, так що ся звістка належала-б до кінця 50-х і початку 60-х рр. Але безперечно, що Данило заходив ся будувати городи скорше: на се вказує поясненнє лїтописця, чому Данидо мусїв покорити ся Бату в 1245 р.: „зане не утвердилъ землЂ своэя городы” (Іпат. c. 535). З сього-б виходило, що Данило зараз по поворотї з орди забрав ся до ставлення городів.
9) Іпат. c. 537. Вже перед тим Беля удавав ся до Данида за відомостями про Татар. Так в грамотї його з 22/IV. 1244 в оповіданню про заслуги Миколая de Zyud читаємо: Ad partes Ruscie et ad partes Bulgarie in nostra legacione profectus, ab illustrissimo duce Danela, qui Tartarorum principe visitato ad propria rediens, vniuersum statum Tartarorum, prout viderat et cognouerat, edisserendum nobis promiserat, stili officio conditum reportauit. — Codex Arpad. VII c. 164, теж Codex patrius IV. c. 29. Непевність викликає тільки ся візита Данила до того princeps Tartarorum; як показує дата, до подорожі його в орду се не може належати. Чи не бачив ся перед тим Данило з котримсь з темників, нпр. з тим Могучієм? Чи дата фальшива?
10) На документї 1247 р.: Ratislao illustri duce Galliciae et bаnо totius Sclauoniae — Fejér IV. l c. 454; баном Мачви зветь ся він уперше 1254 р. — ibid. IV. 2 c. 218. По його смерти († 1263) банат перейшов до його вдови Анни і синів Михайла й Белї († 1272); дві доньки Ростислава вийшли за визначних словянських князїв: Кунеґунда — за Пржемислава II Отокара короля чеського, а Ґрифіна за Лєшка Чорного князя краківського. Про нього й його дїтей окрім названих (c. 524) статей Палаузона і Паляцкого ще Wertner Ungarns Palatine und Bane im Zeitalter der Arpaden — Ung. Revue, 1894 c. 160, про Ґрифіну — Бальцер ор. c. c. 333.
11) Іпат. c. 537. Про шлюб королївни з Львом згадки в документах — Codex Arpadianus IV. 13 і VIII. 97 (Constancia ducissa Galliciae et Lodomeriae — karissime filie nostre).
Того ж 1247 р., в лїтописних звістках про битву Угрів з Австрійцями на Лєйтї, де наложив головою Фридрих австрійський, згадуєть ся в угорськім війську і „король руський” Monum. Germ. hist. IX. scr. c. 559 (Continuatio Lambacensis): cum tribus regibus — cum rege Ungariae rege Comanorum et rege Rusciae, теж і в Сольногородській хронїцї св. Рудберта с. 789), але се ще не Данило, a, очевидно, Ростислав — порівняти звістку про шлюб Ростиславни ibid. c. 560 (під 1261). Про сей
