Таємне життя розуму : як ми мислимо, відчуваємо й вирішуємо, Маріано Сігман

Що робить мозок, коли ми спимо? Передусім він аж ніяк не вимикається. Насправді мозок ніколи не відпочиває. Якщо він припинить працювати, ми помремо. Отож уві сні мозок безперервно функціонує і під час фази швидкого сну, коли ми бачимо сновидіння, і під час повільного сну — глибокого й без марень.

Міф, що вночі мозок вимикається, пов’язаний з уявленням, що сон — марнування часу. Ми оцінюємо свої та чужі успіхи за здобутками в реальному, свідомому житті: робота, друзі, стосунки, — але не вважаємо заслугою вміння добре спати[53].

Сон — це стан відновлення, під час якого мозок запускає очисну програму й позбувається біологічних відходів, залишених церебральним метаболізмом. За ніч він практично звільняється від сміття. Це досить свіже біологічне відкриття стоїть в одному ряду з популярним інтуїтивним уявленням про сон як зворотний бік активного життя, без якого ми не просто втомлюємося, а й можемо захворіти.

Окрім відновлювальної функції, у процесі сну задіяні головні інструменти когнітивного апарату. Приміром, під час однієї з початкових фаз повільного сну консолідується пам’ять. Тому, поспавши кілька годин або навіть подрімавши, ми краще запам’ятаємо вивчене за день. Це передусім заслуга не відпочинку, а активних процесів, які відбуваються уві сні. Експерименти на клітинному та молекулярному рівнях дозволили науковцям проникнути ще глибше й показали, що під час фази повільного сну зміцнюються особливі зв’язки між нейронами гіпокампа й кори головного мозку, яка зберігає й фіксує спогади. Ці зміни починаються ще вдень, але консолідуються вночі. Цей механізм настільки точний, що часом уві сні повторно активує ті самі нейронні комбінації, які працювали вдень. Це осучаснена фізіологічна інтерпретація однієї з головних ідей Фройда про сон як відгомін денної діяльності. З огляду на це прихильники короткого сну стверджують, що довго спати вночі не треба, достатньо подрімати годинку-другу, щоб спрацювали всі функції, потрібні для консолідації пам’яті.

Під час фази повільного сну церебральна активність то зростає, то спадає, утворюючи цикли, які тривають трохи довше за секунду. Інакше кажучи, пульс активності мозку чітко коливається в строгому повільному ритмі. Що виразніші ці коливання, то ефективніше консолідується пам’ять. Чи можна посилити їх за допомогою зовнішнього стимулу й у такий спосіб покращити пам’ять сплячого?

▶ Ритм церебральної активності учасника експерименту під час сну можна виміряти за допомогою електроенцефалограми. Далі діяльність нейронів посилюють, умикаючи звуки, синхронізовані з ритмом мозку.

Цей експеримент німецького нейродослідника Яна Борна почався вдень зі списку слів, які слід було запам’ятати. Науковець з’ясував, що люди, які вночі слухали тони, синхронізовані з ритмом їхньої церебральної активності, зранку згадували помітно більше лексем, аніж ті, кого не стимулювали або стимулювали без синхронізації.

Це означає, що ми можемо досить легко вплинути на механізм, який консолідує нову інформацію під час сну, і покращити запам’ятовування матеріалу, вивченого в активному стані. Проте мрія про такі навушники, вдягнувши які на ніч, зранку прокидаєшся й говориш абсолютно новою мовою, усе одно залишається лише мрією[54].

Уроборос

Консолідація пам’яті відбувається під час фази повільного сну, коли церебральна активність монотонна й циклічна. Але це не єдиний режим роботи мозку, за якого тіло відпочиває. У фазі швидкого сну церебральна активність набагато складніша й схожа на діяльність мозку в пробудженому стані. У цей період особа усвідомлює суб’єктивний досвід у формі снів.

Коли людина прокидається посеред фази швидкого сну, то майже завжди чітко пам’ятає свої сновидіння. У протилежній фазі вона нічого не згадає. Якщо виходити із суб’єктивних вражень, то свідомість уві сні й після пробудження однакова. Уві сні ми можемо літати, говорити з людьми, які вже померли, гуляти в саду розбитих вагонів чи навіть не порушувати правил дорожнього руху. Óбрази у сновидіннях чіткі й виразні. Але чомусь ми забуваємо, що авторство цих історій належить нам. А отже, сприймаємо те, що сниться, як правдиву реальність, а не витвір власної уяви.

Головна різниця між свідомістю уві сні й після пробудження полягає в контролі. Коли ми спимо, то, як і хворі на шизофренію, не помічаємо, що самі вигадуємо віртуальний світ. Дивовижність снів полягає в тому, що мозок відмовляється визнати, що це звичайнісінькі галюцинації.

Якщо під час фази повільного сну активність мозку циклічна, то під час швидкого виникають різноманітні нейронні комбінації, здатні перекомпоновувати вже наявні шаблони нервової діяльності. Можливо, це метафора того, що відбувається в когнітивному вимірі? Невже фаза швидкого сну — це сприятливий стан для генерації нових ідей і поєднання роз’єднаних удень складових думки? Сновидіння — це фабрика креативного мислення?

У нашій культурі існує багато оповідей про революційні ідеї, що зародилися уві сні. Герой однієї з них — Авґуст Кекуле, який визначив структуру бензену — кільце з шести атомів карбону. Коли цей важливий момент в історії хімії набув розголосу, Кекуле відкрив секрет свого досягнення. Після багаторічних невдач ученого осяяло уві сні, коли йому наснився уроборос — змій, що ковтає свій хвіст, утворюючи замкнене коло. Щось схоже трапилося з Полом Маккартні, який прокинувся у квартирі на Вімпол-стрит із готовою мелодією до пісні Yesterday. Музикант кілька тижнів шукав у магазинах платівки й розпитував друзів, звідки цей мотив, вважаючи, що йому наснилося щось почуте раніше.

Одразу помітно потенційну проблему цих історій: наратив свідомості сплітається з вигадкою. Домисел проникає навіть у пам’ять, і ми з цілковитою впевненістю пригадуємо ситуацію, якої ніколи не було. Неймовірно, але людині можна навіяти спогад, у справжність якого вона повірить. І якщо хтось апелює до креативності уві сні, іноді виявляється, що це підступ і пастка.

Можливо, саме це припускав хімік Джон Вотіц, коли взявся ретельно реконструювати історію відкриття структури бензену. Він з’ясував, що за десять років до сну Кекуле ідею про кільце з атомів карбону висунув французький учений Оґюст Лоран. Вотіц дотримувався думки, що сон-одкровення був частиною плану Кекуле, який хотів приховати інтелектуальну крадіжку. Він умисне скористався ймовірністю, якої щиро боявся Пол Маккартні: що сон лише відтворив інформацію, отриману в реальному житті.

Але якщо відкинути ймовірність махінацій, то чи можна довести, що нова думка по-справжньому виникла уві сні без характерних для людської природи викривлень сприйняття? Це й вирішив дослідити наш герой сновидінь Ян Борн.

▶ Для забезпечення достовірності експерименту слід було