Велика історія України - Микола Голубець

Святослав запалав гнівом на такі слова і відповів: «Не бачу жадної потреби, щоби цісар ішов до нас; нехай не трудиться іти в цей край; ми самі скоро розставимо наші шатра перед воротами Візантії і обставимо місто немов міцним валом. А як він схоче боротися з нами і виїде назустріч, сміло приймемо його і ділом докажемо, що ми не якісь голодранці, а лицарі і зброєю поконаємо ворога. Невжеж цісар уважає нас за жіноцтво, у запічку виховане, і хоче нас настрашити байками, як немовлят?»

У таких словах ішли переговори; обі сторони обкидали себе лайками так, як колись герої Гомера під Троєю.

Святослав зі своїми полками зайняв Тракію і рушив на Царгород. Під Аркадіополем (недалеко Адріянополя) прийшло до кривавого бою. Українські війська наперли на греків з великим завзяттям. Якийсь вояк, великого зросту, відділився від свого полку і конем наїхав на візантійського полководця Варду, вдарив його мечем по шоломі і мало не убив. Боротьба велася з різним щастям, раз одна сторона перемагала, раз друга. Візантійці поділили своє військо надвоє; один полк під гук сурм і бубнів зайшов українців від заду і викликав у війську переполох; вояки почали втікати. Якийсь старшина, великанської постаті, у прегарній зброї, старався стримати військо, - їздив між полками і заохочував жовнірів. Але сам Варда наїхав на нього й ударом меча звалив його на землю: удар був такий сильний, що не затримав його ані шолом ані панцир. Війська, Святослава, налякані тим, заметушилися і пішли у розтіч. Греки оповідали, що на побоєвищі лягло двайцять тисяч люду. Переможцями були греки.

Оборона Преслави

Після тої нещасливої битви Святослав знову відступив за Балкани до Болгарії. Звідтам висилав полки на візантійські землі, грабував їх і руйнував. Але Цимісхій тнмчасом увійшов у порозуміння з болгарами, щоби спільними силами ударити на українські війська. Святослав найшовся у дуже важкому положенні, але тут знову виявилася його лицарська вдача і хоробрість його війська.

Цимісхій напав наперед на болгарську столицю Преславу. Боронив її старий воєвода Свенельд, що ще з Ігорем ходив у походи. Зі світанням цісар рушив на город. Казав трубіти у труби, бити у кітли і бубни; піднявся галас, зброя дзвеніла, коні іржали, вояки перекликувалися. Свенельдове військо впорядкувалося і міцною лавою, пішо, з боєвим криком виступило проти греків на широку площу під містом. Грецька кіннота ударила сильно й українські ряди захиталися. Візантійці наперли списами і загнали наше військо до міста.

Цимісхій хотів добути город приступом. Прийшли воєнні машини, військо уставилося клином і рушило на мури. Українська залога почала відстрілюватися; летіли списи, стріли, каміння. Але візантійці поставили зблизька свої машини і зігнали оборонців з мурів. Цісар приказав ставити до мурів драбини. Якийсь хлопець, на імя Теодосій, прізвищем Мезоникт, перший вдерся на мур. За ним кинулося все військо.

Українська залога заховалася у царському двірці, що був сильно укріплений. Вояки боронилися відважно, раз у раз робили вилазки через бічну браму й убили до півтораста греків. Цісар бачив, що приступом не можна дооути українців, звелів підложити огонь. Розгорілося велике гіолумя і знищило все довкола. Залога, в числі сім тисяч люда, мусіла вийти з замку. Візантійці замкнули її довкола, але Русь відбивалася хоробро. Багато полягло на місці, але воєвода Свенельд з своїм відділом перебився таки і подався до Святослава.

Бої під Доростолом

Остання дія великої війни розігралась під Доростолом (теп. Силістрія) над Дунаєм. Це був старий, сильний город, побудований колись ще Константином Великим. Святослав затримався тут і під захистом мурів чекав на ворогів. Свої човни Русь витягнула з води і поставила під мурами. Притянув сюди з сухопутніми військами цісар, а від устя Дунаю водою приплила візантійська фльота, що мала теж «огненосні» кораблі, з гарматами, з яких стріляли порохом. Обі сторони готовилися до останньої розправи. «Русь уважала за великий сором, якби її перемогли ромеї і позбавили слави, яку вона здобула у сусідів, що ніхто її перемогти не може. А ромеї знову соромилися і лякалися, щоби не поконав їх піший нарід, що зовсім не вміє їздити - їх, що все перемогали противників зброєю та відвагою», - так говорить про суперництво обох народів Лев Діякон, що описав цю війну.

Як тільки появилися грецькі полки, Святославові вояки пішли їм назустріч і заховалися у засідці. Як наблизилися передні сторожі ворога, вони напали на них і кількох з них убили. Цісар приїхав туди, побачив трупів при дорозі, пожалів їх і казав здігнати напастників. Піхотинці чимскорше окружили ліси і чагари, захопили цих вояків і звязаних привели перед лице імператора. Цей приказав бранців порубати мечами.

Під городом стояло вже Святославове військо, озброєне щитами і списами, якби одна стіна. Підійшли до Руси греки і почався бій. Сили з обох сторін були рівні, перемога прихилялася то на одну, то на другу сторону. Але під вечір цісар велів загрубіти у всі сурми і вислав кінноту до бою,- українське військо не вдержало натиску й уступило до міста.

Другого дня візантійці почали правильну облогу. На високому горбі під містом заложили табор, обвели його високим валом, вал скріпили щитами, поставили воєнні машини і почали обстрілювати місто. Наше військо з мурів відповідало їм стрілами і камінням. Нараз з міста виїхала Святославова кіннота. Здивувалися греки, бо варяги йшли у бій усе тільки пішки, навіть на сідла не вміли вилазити.Треки кинулися на конях списами проти них і українська кіннота зараз завернула до міста.

В дальші дні бої велися вперто, з різним щастям. Війська з обох сторін були озброєні щитами і панцирями, і не могли завдати собі великої шкоди. Про перемогу рішав припадок. В одній битві поляг воєвода Сфенкел, «якого Русь уважала третім по Святославі». Він був велитень тілом, дуже хоробрий і завзятий, - поляг пробитий грецьким списом, а збентежене військо покинуло поле бою. Знову другого дня Русь тріюмфувала над греками. Бій розгорівся біля грецьких машин, що їх Русь конечно хотіла спалити. Грецький полководець Іван Куркуа, з цісарського роду, що мав провід над машинами, з добірним відділом виїхав проти Руси. Але був на підпитку і розіспалий, їхав необережно, кінь спотикнувся і скинув його зі себе. Святославові вояки побачили пишне убрання їздця і гарну зброю, думали, що це цісар, кинулися