Історія України-Руси. До року 1340 - Михайло Сергійович Грушевський

И възопи посолъ гласомь вели

комь и рече: „слышите словеса

великого короля угорьского: да

не уставляєтъ васъ Демьянъ,

глаголя: и земля изыметь ны Богъ,

ни да уповаєть вашь Данилъ на

Господа глаголя: не имать предати

градъ сесь королеви угорьскому. (Іпат. 507).

И ста Рапсакъ, и возопи гласомъ веліимъ

іудейски и рече:

слышите словеса царя великаго —

царя ассирійска — сія глаголетъ царь:

да не прельшаєтъ васъ Езекіа словесы —

не можетъ избавити васъ,

и да не глаголетъ вамъ Езекіа,

яко избавитъ вы Богъ и не предастся

градъ сей въ руцЂ царя ассирійска (Ісаї гл. 36).

12) Іпат. 507-8, про згадки в угорських грамотах див. прим. 7.

13) Іпат. c. 508 і 509.

14) Іпат. c. 509.

15) Сей здогад, що Данила не було в Галичинї, висловив Андріяшів (ор. c. c. 164), і я його уважаю зовсїм правдоподібним: в оповіданню Галицької лїтописи ударяє в очі, що під час цілої сеї компанії Данила нїде не видко. Де вія був під час похода, лїтопись не дає на се нїяких вказівок, Андріяшів думає, що в Київщинї, аде його побут в Київщинї належить до пізнїйшого часу, як видко з контексту.

16) Іпат. 509-510. До сеї кампанїї — спеціально до облоги Ярослава належить оповіданнє грамоти Белї Діонисию (мб. Діяниш Галицької лїтописи, c. 313): Adhinc etiam dum contra Danylam ducem Lodomeriae a debito fidelitatis se abstrahentem et Galliciam nobis iam subiectam capere attemptantem, pariter cum inclito patre nostro exercitum duceremus et iam in expugnatione castri Yarislow essemus constituti, sepe dictus Dionysius dum ante alios, sicut moris erat, se prelis ardenter immiscere, ad capiendum castrum memoratum condescendere se aptaret, duo letalia vulnera per partem recepit aduersam et rnortem vix euasit, torrentibus lapidum e Castro iaculatorum in ipsum graviter lapidatus — Fejér IV. l, c. 23-4.

17) Іпат. c. 512-4.

18) Про нього маємо за те виразну звістку в угорських документах: з кінця серпня 1233 р. (die duodecimo(?) exeunte augusto) ми маємо грамоту, дану Андрієм in silva quae nominatur Bereg, де він заповідає полагодити соляну справу в церковних маєтностях infra viginti quinque dies, postquam redierimus de Ruscia (Fejér III. 2, c. 324 і 326). Напрям походу на Берег вказує, шо король ішов коротшою дорогою на Галич, і як бачимо, надїяв ся за три тижнї упорати ся. Що йому перешкодило, не знати.

19) Іпат. c. 514.

20) Іпат. c. 515-6.

21) Chronicon Marci (инакше Chr. Pictum): Colomano duce fratre eiusdem ensem regałem ad latus ipsius honorifice tenente, Daniele uero duce Ruthenorum equum suum ante ipsum summa cum reuerencia ducente (Ser. hist. Hung. II c. 223); хронїка ся опираєть ся на старих пештських аналах, зладжених при кінцї XIII в. і пізнїйше доповнених (див. Kaindl Studien XI). Звістка ся потім буквально повторена у Туроца гл. 74.

22) Наші історики — Зубрицький III c. 124-5, Дашкевич с. 48, Шараневич Die Hypatios-Chr. c. 123 підозріло приймають сю звістку, признаючи її випливом угорського патріотизма та уважаючи неможливим, аби Данило признав себе васалем Белї. Але не можна так легко збути сеї відірваної звістки, що Данило брав участь в коронації Белї; меньше з тим, чи він робив се summa чи mediocri reverentia, але факт такий відай був, а він знов безперечно мусїв мати своє полїтичне значіннє (Зубрицький і Шараневич при тім вяжуть сю звістку не з першою, а з другою подорожею Данила в Угорщину, що стоїть в Іпатськім кодексї під р. 1235, але се неможливо). Зрештою для Данила не було нїякою особливою нечестию признати угорського короля старшим від себе (чи формально признав він себе васалем — річ иньша, про яку не маємо підстави судити): що старшим від Данила .уважав короля й галицький лїтописець, перебиваєть ся з дальшого його оповідання.

23) Іпат. c. 517. З сим, мабуть, треба звязати звістку, що австрийський герцоґ перехопив у Віднї посла якогось regulus Russiae до цїсаря й відібрав у нього дарунки — Böhmer Regesta imperii neu herausgegeben von Ficker V. І. ч. 2175, в цїлости документ друкований потім у Zahn'a Urkundenbuch von Steiermark II. 442.

Проф. Шараневич не признав вправдї можливим прикласти сеї звістки до Данила, тому що він не був іще королем, а до того був союзником герцоґа, але regulus власне добрий титул на князя, а що до другого, то хто зна, які то стадії переходила ся акція Данила.

24) Іпат. c. 521 і 523.

25) Іпат. c. 517.

26) Іпат. c. 516-7. Замість Литви Зубрицький (III c. 126), а за ним Барсов (Географія Нач. лЂтописи c. 282) в оповіданню про сей похід Ростислава хочуть читати „на Половцы”, тому бо перед тим сказано, що Ростислав пішов „в поле”. За слаба причина для такої рішучої зміни.

27) Іпат. c. 517-9 (1238).

28) Іпат. с. 527 і 528.

29) Пор. т.II с. 250-2.

30) Див. V c. 398-9.

31) Іпат. c. 521-2, 523-l, 526-8, Лавр. c. 446 (звістка про Ярослава попала сюди помилкою).

32) Іпат. c. 521.

33) вокняжилъ ся бЂ.

34) Іпат. c. 526.

35) Іпат. c. 528 (десь в р. 1243-4).

36) Іпат. c. 529-30.

37) 17 серпня 1245 р.

38) Русь тщиви суть на брань, да стерпимь устремления ихъ, не стерпими бо суть на долго время на сЂчю”.

39) Іпат. c. 492.

40) Про се оповідає грамота кор. Белї маґістру Ляврентию, участнику сеї битви (Fejér Codex dipl. IV. 3, c. 197-8), що містить в собі й иньші подробицї про Ярославську битву. Тут сказано, що коли під час битви під Ростиславом забито коня і він був у крайнїй небезпечности, сей Ляврентий віддав йому свого коня: Cum ipsum cum charissimo genero nostro Ratislao duce Galliciae in partibus Russiae cum ceteris regni nostri magnatibus duximus transmittendum, qui sub Castro Iroszlo Ruthenis quam plurimis in perniciem ipsius generi nostri exeuntibus de eodem et armatam in expeditionem nostram dirigentibus aciem, zelo deuotae fidelitatis armatus, volens potius post mortem viuere per famae gloriam, quam tergum hostilitati huiusmodi vertere, se obiecit; ubi transfosso hostili lancea crure suo exstitit laetaliter vulneratus; deinde cicatrice sui vulneris nondum