Українські традиції - Автор невідомий
3А. Ось б'є крилами Матрсва птиця, бо ж бусурмани йдуть на них, і ті розійшлися, щілину даючи, і такії проходячи не налізли на них. І потекла туга велика по краю нашім, бо доми степові попалені взивають до Сварога, також Жаль плачеться за нас, і кличе Матрсва до Вишнього, який дає лісові огонь до огниць наших. І той прибув з поміччю, і ось отці кинулись на ворогів, і ось Гематьрех відступив, а Годи усілися на Калицю Малу і пішли до берегів морських. І так землі одержали до Дону, і по той бік Дону ріки є Калка Велика, що є межею між нами і першими племенами. І там Годи билися чотириста літ зі своїми ворогами, і тому зайняли ми землю нашу і орали добрі землі єланські, а торгували, міняючи скот, шкури і товщі на срібні і золоті кола і питва поживні в шкурах. І життя наше в тій порі було багате і мирне. І ось Годи налізли на нас іще раз, і була боротьба десять літ, і ось удержали землю нашу. Отак маємо боронитися від ворогів, як ідуть з трьох кінців світу, звідки свята ідуть до нас. І ті свята – перше Колядь, і друге Ярь і Красна гора, і Овсяна Велика і Мала. І йдуть ті свята так, як муже іде з города до сел огнищанських і якими землями Ірій ходить од нас до інших і від інших до нас.
ЗБ. Тримайтесь, браття наші, плем'я за плем'я, рід за рід і бийтеся за себе на землі нашій, яка належить нам і ніколи іншим, се ж бо ми є русичі, славці богів наших. Співи наші і танці, ігрища і видовища на славу їх. Се ж бо сідаємо на землю і беремо пучку землі до рани своєї і товчем до неї, аби по смерті міг стати перед Марморею і щоб сказала: «Не маю винити того, який є повен землі і не можу його відділити од неї. І боги будучі там доречуть від себе: «Сси русич і пребудеш ним, бо взяв єси землі до рани своєї і приніс її до Нав'я».
У ті часи покою князі вибирались многі на вічах, осібно від князя. І всякі, які того покняження зазнали, звичайні прості мужі і так стоячі землю орали і себто князями були названі дбати про людей, а хліб, і їжу, і всякі пожитки од людей своїх сьогодні мають. Інші князі полюддя беруть і на синів владу передають, од Отця до Сина і аж до правнука.
4А. Ось іде зі силами многими Дажбо; на поміч людям своїм, і так страхів майте, бо колись, як і тепер, за нас опікується той, що рядить, як хоче. І ось ждемо по всі дні на те, як маємо… (кілька слів не можна прочитати). Се ж бо Воронзенць було місто, в якому усілися Годи, а Руси били їх. І те градо було мале, а також попри те спалене, і прах і попел його вітрами рознесено на всі боки. І місто те оставлено, бо ж земля тая руська є і тому не зрічетеся її і не забудете її, там бо кров отців наших лилася, і так це ми по праву домагаємось за той Ворензенць. Його слава тече по Русі і тую Сварог чує; тую голосити на сім сил маєте, на кінці одержите його, о руси гойні! Бо це ж і оренги і рути мають давати на князів зі своїх гарячих сліз, на те його маємо держати. Ще руту осібну хай мають: їжу і питво за часи свої до смерти і служать нам. Се ж бо многії зложили кості свої оболоні. Як за часів Мезенмира, так і Антів мали ми учту і славу і співали богам. І так славою вирощені, ніколи не просящі, лише славу говоримо, себто молинь творячи, омиваємо тіла наші і говоримо славу також.
4Б. П'ємо суру питву на славу ту п'ятикратно денно, огнищ запалюємо з дубів і також снопа втягаємо і речемо хвалу за них. Єсьми Дажбові внуки і не сміємо нехаяти слави нашої і завітів. Се ж бо Анти були по Русколані, а в давнину були ми Руси і перебудемо ними… (текст зіпсутий). Се Волинь була попереду і била ворогів, бо хоробра єсть. Та Волинь найпершим родом єсь. І ось підпорядкувавшися вони і Анти Мезенмирові, одержали перемогу над Годами і розтрощили їх надвоє. І ось по них прийшли Єгуни, крові славних жадаючи, і та борба сурова була. І ось Годь зібралася з Єгунами і з ними на отців наших напали і були розбиті і знищені. А по них прийшли Обри на князя і забили його.