Криве дзеркало української мови - Іван Семенович Левицький

Ты попомника, какъ во той во ёрды (орды) тебя хто же оттуль (так кажуть в радомысл. нов. киів. губ.) тогды (так кажуть коло Камянця в подол. г.) повыкупилъ? тебя хто жъ оттуль повыручилъ? Царь каже, що Бутман „пропилъ де всю сбруню лошадиную, пьётъ трои сутоцки".

А отъ зразець розмовноi мови коло м. Олонецка, як селянин росказував Ончукову про Бутмана. Бутман говоре до мужика: „я, скаже (каже), безъ царя буду заводы вести. Я вотъ дЪлаю тони (мережі). А мужикъ въ отвЪтъ: „чортъ, скаже (каже), буде этта — не тони; да лЪшей, скаже, буде этта — не рыба.

Придуркуватий наймит Бутмана Бенка, як насунули хмари, кидає вгору сокиру й каже: „молчи! (хазяiне), скаже; бЪдной Бога не убью", то єсть—погоди! не убью ли я Бога {ВЪст. Євр. 1909 г. октябрь, стр. 681.}.

Ця архангельсько-олонецька мішаниця великоруськоi говірки з додатком украінських слів, котрих багато в північні далекі говірці того краю, дуже скидається на пісьменську мову в статтях д. Євшана. Щоб сказали в Великороссii, якби хто написав і видав книжку па оті говірці? А д. Євшан надаряє украінську публіку достоту такою страшною нісенітницею, та ще й с претензією, щоб і украінці писали такою мовою! Його мову й мову д. Залізка можна прирівнять тільки до чудернацькоi мови „епохи Петра Великого", це б то за першу половину ХVIII в. як звичайно звуть цей період дивовижного початкового туління великоруськоi пісьменськоі мови ще—до виступління в пісьменстві Ломоносова й Державина вже аж за цариці Єлисавети та Катерини II. Мова Євшана й Залізка так і викликає педоброхіть в памяті видану в той час книгу: „Приклади, како пишутся компліменти и епістоліи разныя", або мову указів і листів Петра Великого с такими словами, як от елоквенція, предіки (проповіді). Петро В. в своєму листі до олонецького губернатора князя Ромодановського обертається до його с титулом: „Его благо утробію".

Мішаниця мови в утворах д. Євшана й галичан з чудернацькими, силувано стуляними словами, с польськими й галицькими етимологічніми формами дуже схожа на мову в оффиціяльних докладах, писаних до Катерини II „птенцями йіі гнізда". В 1766 році генерал-губернатор Малороссіі, відомий Румянцев пише в своєму листі до цариці, що на виборах в Комиссію, по відомому „Наказу" объ Уложеніи — „на ОбрядЪ выборовъ" въ Почепі, в Харкові та в Ніжені виявилось в шляхти і в козаків „умоначертаніе прежней казацкой старины"; і — „что лутчіе господа по звыклости своей, считають своі давніе казацькіе законы хорошими и не хотять приймати в Наказі обЪщанныхъ блаженствъ для всЪхъ". Украінську мову проф. Грушевського можна поставити в аналогіі с тодішньою книжньою великоруською мовою, або з украiнською мовою в написані с початку XIX віку „Исторіі Руссовъ" Конисського. От тоді ще в двадцятих роках XIX віку пісьменські праці проф. Грушевського читались би залюбки, бо така мова в той час на Украiні може й не здалась би чудернацькою. Хіба б може витріщали очі на „очи, плечи, від, віттак, звідтам, відріжнятися, бояти муть ся, відроджене, відвіт,—як на щось дуже вже не книжнє й провинціяльне, схоже на провинціяльне радомисльське та олонецьке— оттуль, откуль, тогди, і т. д. Але я повинен сказати, що украiнська мова, скільки йіі єсть в „Исторіі Руссовъ" Конісського, краща, ніж в „Історіi проф. Грушевського, і стиль в йіі багато легчий і жвавіший.

В „Дніпрових хвилях" спочатку йіх видання в статтях була мова гарна й чисто украiнська без полонізмів і з усіма народніми формами, навіть з—од, одчинив, і т. д. Але згодом потім зьявились в газеті ніби латки: то були корреспонденціі з Галичини, писані галицькою мовою з усякими звичайними в йіх галицькими хибами в мові, як от від; та й д. Красиопільський та Ф. Жученко, подаючи статті, написані гарним жвавим стилем, скрізь ставляють галицьке від, замісць — од. А потім зьявились статті галичанина д. Жимгайла. Статті, як рівнять йіх з галицькими зразцями мови, написані добре. Стиль йіх гарний, украiнський; синтактика загалом таксамо украiнська. Але в його мові ще трапляються полонізми й галицькі ідиоми от такі; діло не посунулося а нї на крок (ступінь), тай (та й) Гриць, по році (через рік) шкільноi науки вертав до дому (це б то вертався додому); що переймаються правдами науки (проймаються). Є в статті й польські падiжі: — в коруванню, в навчанню дітей, та заведенню культури (заведінні); повістей (повістів), і всякі польські й невдатні галицькі слова з чудними приставками: зустрічатись, зупинятись, спізнати діло (зострічатись, дізнатись за діло), в зарахуванню (в залічінні), переконує нас (пересвідчує), настрою (направи), перешкода (завада), стремління (потягу), поневолення (заневоління), віддаватися (оддаватись), помешкання (житло) і т. д. Одним словом, є усі ті полонізми, що вживають галичани, і чого не врозуміє наша публіка та й народ, бо цей журнал вдебілшою виписують селяни. Мова д. Жимгаила псує гармонію мови в журналі й може пошкодить йому таки добре.

Бо ці усі хиби й помилки вже давно обсьміяні нашою публікою, або обганяні й облаяні. Ми радимо д. редакторові, для збережіння репутаціi журнала й для захисту од занепаду й людського глузування, справляти ці слова на украінські, котрі в народні мові животіють і тільки дармують, мов покладні гроші в банках, мов капітал, не пущений в живе обертання.

Замісць чудних галицьких слів — перейнявся ідеєю, думкою, відчит, треба писать: пройнявся, проймається ідеєю, читання. Moi гості часом инколи переглядають номері „Дніпрових хвиль", котрі лежять на столі. Йім кидається ввічі заголовок „Відчити", бо стоіть навидноті, як заголовок, надрукований великими буквами окроми од текста. — Що це заслово? чи отчети, чи що? — питають у мене. Я й кажу: зьмініть галицьке від на украiнське од, і вийде—одчити. Але вони кажуть, що не втямлять значіння слова—одчити. Та й не диво, бо приставка од чи від в усіх славянських мовах назначує рушiння осторонь од предмета, а не до предмета, або рушіння в самому предметі. Галичани не потрапляють ставити приставки.

Таких добродіiв, як „рух, ріжний, та від" треба зовсім вилучить (исключить) з украiнського пісьменства, бо