Українські традиції - Автор невідомий

Що ж знаємо ми сьогодні про символіку квітів та трав у традиційних українських обрядах і звичаях? Це насамперед обереги: полин і петрушка – від русалок на русалчин Великдень; м'ята, любисток, татарське зілля, якими прикрашали хати на Трійцю, хрест із пахучих трав на покуті – охорона від злих сил; пахуча трава, освячена на Маковея, – захист від «вроків», «навіювання» тощо. Що стосується певних квітів, то здавна на Україні калина вважалась символом надії або розлуки, а також зв'язку з потойбічним життям, символом любові, щастя, здоров'я, багатства, краси. Як ми вже говорили, на весіллях калиною оздоблюють коровай та гільце, вбрання нареченої, щоб підкреслити її чистоту, дівочу невинність, а також одяг молодого та весільні вінки. На хрестини калину затикали у калачі, шишки для кумів, клали в першу купіль дитини. Дівчата садили це дерево і на могилах коханих. Перед розлукою або ж освідчуючись у коханні теж дарували кетяг калини.

Схожа символіка і барвінку: його клали біля новонародженого, на весілля гільце і коровай оздоблювали барвінком, а за невинність молодої батьків вшановували, виставляючи на хаті вінок з барвінком та калиною. Вінки з барвінку клали на голови молодих на весіллі, на обрядові свята дівчата теж завжди використовували ці квіти, а на могилах посаджений барвінок символізував вічну пам'ять про померлих.

Збереглись у традиціях і пізніші нашарування символіки квітів, які, можливо, не всі виникли в Україні, але побутували серед нашого народу. Наприклад, подарований букетик волошок говорить про скромність і ніжність; квітучий барвінок – про освідчення в коханні; білий бузок – натяк на скромність; листок папороті символізує довір'я; червоні садові маки означають красу і молодість; польові ж маки натякають на глупоту; лілові фіалки засвідчують невтішну тугу за померлим, фіалки ж інших кольорів утверджують радість, веселощі; квітка едельвейса (шовкова косиця) – символ кохання і мужності, вірності і патріотизму.

Якщо говорити про кольорову гаму при складанні букету, то й тут існують деякі правила: поєднання червоного та блакитного кольорів символізує вірність і кохання; жовтий колір означає невірність, розлуку, а в поєднанні з червоним – недовір'я; білими квітами підкреслюється вірність, цнотливість, а в поєднанні з червоним – нагороду і повагу; шарлатові[368] і зелені кольори означають мудрість, обережність і пересторогу. Отже, даруючи букет, треба знати, які підібрати квіти до певної нагоди. Дівчині дарують квіти з напіврозпущеними бутонами, що підкреслюють чистоту і щирість; дарувати заміжній жінці червоні квіти – нетактовно, бо вони означають готовність віддати їй серце; чоловікам дарують гвоздики, гладіолуси і хризантеми чи інші види квітів з великими квітами; у букеті повинна бути непарна кількість квітів, дві квітки символізують щасливе подружжя і підходять до весілля.

Практично виникнення символіки зображень ми розібрали у статті, присвяченій гербам. У цьому розділі ми спробуємо прослідкувати шлях таких зображень від оберега до візерунка.

Мистецтво і побут давніх слов'ян були нерозривно пов'язані з народною фантазією та міфологією. На предметах побуту та на прикрасах від найдавнішого часу зустрічаються різноманітні зображення, головне з яких – образ Великої богині. На фібулах та браслетах зображено фігуру жінки у довгому, розширеному донизу одязі, із піднятими руками та сонячними дисками навколо голови. Інколи руки богині безпосередньо переходять у голови коней або птахів (ми вже згадували, що кінь і півень пов'язані з культом сонця). Пізніше образ Великої богині (Берегині) переходить у схематичне зображення жінки, замінюється зображенням дерева і зустрічається лише у вишитих рушниках. На них богиня тримає в руках квітучий кущ або птаха – вісника весняного відродження або держить за вуздечку коней, що символізують смерть чи відображення сонячного божества. Взагалі зображення коня – один з найулюбленіших мотивів народного мистецтва. Такі зображення найчастіше зустрічались на прялках, гребінцях, дитячих іграшках тощо. Крім цих тварин, шанували ведмедів, кабанів, оленів та кіз.

Особливо треба сказати про зображення собако-птаха з розкішним хвостом із розшитих завитків. Це символічне зображення стародавнього бога Сімаргла – охоронця дерева життя, який дає насіння всім рослинам, згодом – Переплута – бога достатку й багатства, покровителя рослинного світу: на малюнках хвіст і крила його утворюють рослинний орнамент.

Орнаменти на гончарних виробах мали також свою символіку: горизонтальні лінії або хвилясті із зиґзаґами – знак води. Наносились вони найчастіше на тому рівні, до якого наливали воду, що означало: хай ця посудина буде завжди повна. З гончарством пов'язане і виготовлення писанок з декоративним розписом, що утверджували культ сонця. Яйце символізувало зображення життя, джерело життя і всесвіту, служило оберегом. Символіка розпису писанки поєднала в собі язичницьку й християнську символіки. Трикутник означав триступеневе життя, або три елементи – воду, повітря, вогонь, у християнській інтерпретації – Святу Трійцю. Ламані хрести, кола, павутиння, вітрячки, розетки – символи сонця – у християнстві набули смислу добробуту і щастя. Квадратні хрести означали чотири сторони світу, у християнстві символ перемоги над гріхом та смертю. Різноманітні крапочки – це небесні світила, у християнстві – сльози Божої Матері. Смерекові гілочки, сосонки, інші рослини – символи вічної юності, здоров'я, краси, буяння природи. Пшеничні колоски – побажання доброго врожаю. Рівні, хвилясті лінії, які переперізують писанку, – символи вічності та безконечності. До стародавніх мотивів додано рибу – символ Ісуса Христа і церкву – святість.

Ідею родючості здавна виражали рослинами та їх корінням, найчастіше це був священний хміль. Зображення пташиних крил символізували політ думки, голови лева – силу й відвагу.