Українські традиції - Автор невідомий
Багатовікова історія людської культури нерозривно пов'язана з календарем, потреба в якому виникла в давнину, коли людина ще не мала писемності. Календар дає змогу регулювати і планувати якимось чином господарську діяльність, що особливо потрібно землеробським народам, до яких і належать віддавна українці.
Етнографічні джерела стверджують, що в різні часи слов'яни, нащадками яких ми є, користувались різними типами календарів. Найпершим примітивним календарюванням було визначення основного виміру часу – дня за сходом та заходом сонця, потім почала визначатись і доба. Спершу рахунок днів і ночей обмежувався кількістю пальців однієї руки, так виник п'ятиденний тиждень, а пізніше – за кількістю пальців на обох руках – десятиденний. Рахунок дням вівся зарубками на дереві, до речі, такими календарями у побуті користувались аж до XIX ст. Отже, регулювання трудової діяльності за чергуванням дня і ночі було першою спробою календарювання. Пізніше люди звернули увагу на періодичну зміну фаз місяця – друга міра часу після доби, і вже потім рахунок часу почав вестись роками. Першим календарем, яким свого часу користувались всі народи, був місячний, він і визначив семиденний тиждень (І фаза місяця). Назви днів тижня зв'язані з їх порядковими номерами і релігійними звичаями. Так, українські назви днів прийшли в українську мову із болгарської через церковнослов'янську. Наступним етапом винайдення форм відліку часу було створення сонячного календаря, який тісно пов'язаний із зміною пір року, а отже, і з основними подіями сільськогосподарського року: сівби і жнив.
Коли і як у слов'ян з'явився перший календар, історія відповіді не дає, оскільки більшість писемних пам'яток періоду Київської Русі не збереглась. Та археологічні знахідки, а саме глечик, знайдений у 1889 році в селі Ромашки Київської області, який датовано III ст., вказує на досить давнє побутування календаря на території України. Глечик в два ряди опоясаний різноманітними значками, розшифровка яких показала, що це і є давньослов'янський календар. Тип календаря – місячно-сонячний, тобто тісно пов'язаний із сільськогосподарським циклом робіт.
До X ст. новий рік у Київській Русі починався з нового місяця навесні, у дні, близькі до весняного рівнодення. Після прийняття християнства з'явився юліанський календар, нове літочислення від народження Христа і новий початок року – 1 березня. До того часу існувало літочислення від сотворіння світу, за яким 1992 рік, наприклад, рахується 7500 роком. Назви місяців традиційно були пов'язані з явищами природи, в українській мові ці назви збереглись, а їхні варіанти широко побутують у діалектах:
Давньоруська назва:
Січень
Лютий
Березоль
Цветень
Травень
Червень
Липень
Серпень
Вересень
Листопад
Грудень
Студень
Сучасна назва:
Січень
Лютий
Березень
Квітень
Травень
Червень
Липень
Серпень
Вересень
Жовтень
Листопад
Грудень
У пам'яті українського нараду залишились згадки про давнину, коли час асоціювався з плинністю води як символом минучості. Люди вірили у добрий і лихий час, склався навіть певний календар, який можна назвати магічним і гороскопічним, оскільки він тісно пов'язаний із впливом небесних світил, насамперед Місяця, на долю людини, на її життя.
Віддавна поганим днем вважався понеділок, язичницька назва цього дня «День Місяця» вказує на давність семиденного тижня та повір'їв, пов'язаних з виміром часу.
Понеділок – день нещасливий, свято відьом і русалок. Цього дня не рекомендується починати нову роботу,
