Українські традиції - Автор невідомий

аж до Зелених свят.

22 березня, на Сорок Святих, повертались із вирію шпаки та жайворонки – вісники весни, школярі цього дня приносили своєму вчителю сорок бубликів, ходили з обрядовими «жайворонками» і славили прихід весни:

Чом ти, жайворонку, рано з вирію вилетів: Іще по гороньках сніженьки лежали, Іще по долинах криженьки стояли? – Не сам же я вийшов. Бог мене послав, З правої рученьки ключики давав З правої рученьки літо відмикати, З лівої рученьки зиму замикати. Я тії сніги ніжками потопчу, Я тії криги крильцями поб'ю. І кубелечко я собі зів'ю, І в кубелечку діток наведу.

У день Сорока Святих Мучеників у багатьох регіонах України «гукали» весну – збиралися за селом на горбах, співали веснянок і при цьому перегукувались.

Від Сорока Святих ще буде сорок морозів, але весна вже близько.

ЗО березня відзначалося свято святого Алексія, яке у народі мало назву «Олекса теплий». Діти слухали на водоймах, як щука пробиває хвостом кригу. Щовечора після роботи хлопці й дівчата збиралися в гурти, дівчата співали веснянок. Пасічники цього дня виставляли вулики на пасіку, беручи із собою ікону Зосима і Саватія – покровителів бджільництва. Освячуючи вулики іконами, вони примовляли: «Бджоли, готуйтеся, йдіть, не лінуйтеся. Приносьте густі меди, воски та рої Богу на славу, а мені на пожиток».

У березні, в третю неділю Великого посту, святкувалась Христя. Цього тижня, який називався ще «хрестопоклінним», по всій Україні випікали хліб у формі хреста. Частину спеченого хліба з'їдали, а другу – ховали до комори в зерно. Коли сіяли ячмінь чи овес, ярову пшеницю, господар брав із собою той хліб у поле. Його клали на землю, молилися Богу, з'їдали частину і промовляли: «Господи, поможи, Господи, благослови. Дай, Боже, на той рік їсти свій хліб». Залишки хліба закопували на полі, щоб був кращий урожай.

Квітень

У квітні відзначали велике весняне свято Благовіщення. Це свято воскреслої землі, пробудження життєвої сили природи. Цього дня, вважали слов'яни, Дух світла благословляє Землю і все живе на ній. На Благовіщення прилітає ластівка – Божа птиця. З цього дня починалися постійні молодіжні та дитячі весняні ігри. Як правило, це були хороводи та подібні до них ігри, які збереглись від прадавніх часів як залишки імітаційної магії. Це важливі обряди, які виконувались під керівництвом старшого в роді та мали на меті пробудити життєву енергію рослин, ріст яких імітувався в іграх типу «Кривий танок». Пізніше рухи стали супроводжуватись піснями, які й здобули, зрештою, першість у розумінні важливості ігор.

У церкві на Благовіщення святились проскури, вони вважалися цілющими і зберігалися на божнику між образами. Товчену проскуру змішували із землею і сіяли на межах лану, «щоб він родив і щоб град посіву не побив».

За народним повір'ям, цього дня Бог благословляє землю і все починає рости, з'являються перші квіти, з якими пов'язані магічні ритуали топтання рясту та заворожування пролісків.

8 квітня – Собор архангела Гавриїла, по-народному – Благовісник. Цього дня, за народними уявленнями, грім і блискавка прокидаються від зимового сну. Здавна землероби у цей день освячували зерно для посіву. Вважалось, що, змішане з іншим насінням, це зерно дасть добрий урожай. Від Благовісника починали засівати ярові.

Виходили на першу сівбу натще, перша жменя кидалась навхрест із примовкою: «Уроди, Боже, добре зерно на мій хрест». Під час засівання годилось говорити, стишивши голос, і ні в якому разі не лаятись, бо виросте бур'ян.

Закінчення першого дня сівби відзначали як велике свято, вдома сівачів зустрічали з хлібом-сіллю, готувався святковий обід, а дітям цього дня дарували нові сорочки або чоботи.

Після Благовісника починалися свята перед Великоднем. Оскільки це свято не має чітко усталеної дати, деколи Великдень випадає і на Благовіщення, відповідно зсуваються і свята, що