Грушевський, Скоропадський, Петлюра - Данило Борисович Яневський

«Конституції» Трудового Конгресу 28 січня

Головні засади нового державного устрою, нібито підтримані більшістю делегатів (ніяких документів, які підтверджували би це, не збереглося), викладені в ухвалених в один день і відмінних між собою «Універсалі» Конгресу (його було ухвалено нібито Конгресом) та законі «Про форму української влади» (ухвалено нібито Президією ТКНУ та підписано Вітиком і Бачинським).

Панас Феденко (1893—1981 рр.). Суспільне надбання

Згідно зі свідченням Мазепи, впродовж останніх двох днів «конгресових нарад мені і П. Феденкові, що був також членом Трудового Конгресу від Катеринославщини, майже не доводилось виходити з галереї оперного театру, де відбувався Конгрес, працюючи там над виготовленням проєктів універсалу, закона про форму влади на Україні та інших постанов Конгресу, фактичним редактором яких був П. Феденко»[465].

У першому документі проголошувалося:

— «вся вища власть на Україні на час перерви засідань Трудового Конгресу має належати Директорії, яка доповнюється представником од Наддністрянської України»,

— вища виконавча влада передавалася Раді Народних Міністрів, відповідальній нібито перед Конгресом, а на час перерви його засідань — перед Директорією,

— влада на місцях мала належати «представникам правительства Республіки», які мали працювати під контролем місцевих трудових рад, сформованих на пропорційній основі селянами та робітниками,

— ТКНУ «визнав необхідним залишити після себе» комісії по обороні, земельну, освітню, бюджетну, харчову та закордонних справ.

Другий документ з тією ж датою 28 січня, що його за наявними свідченнями, від імені УПСР (центральної течії) та УСДРП вніс Бачинський, містив положення, принципово відмінні від положень першого доку­мента.

«Закон про форму української влади» роз’яснював:

— Конгрес виступає «проти організації робітничої диктатури і висловлюється за демократичний лад на Україні»,

— уряд та комісії Конгресу повинні «підготувати закон для виборів Всенародного парламенту»,

— Директорія мала право видавати лише закони, «необхідні для оборони Республіки»,

— ці закони мали затверджуватися на «найближчій сесії» ТКНУ,

— влада на місцях мала належати урядовим «комісарам», які мали працювати «в контакті і під контролем» місцевих трудових рад,

— в царині зовнішньої політики Україна мала дотримуватись виразної політики «нейтралітету»[466].

«Конституції» Трудового Конгресу 28 січня. Оцінки дослідників

Учасники Конгресу, які заповіли нам свої спомини, зокрема Бачинський, Мицюк, Мазепа, Феденко, Коновалець, Назарук, а також професор Микола Чубатий (1889—1975 рр.), по-перше, так і не зрозуміли (або свідомо проігнорували) той факт, що Конгрес Трудового Народу ухвалив дві «конституції» однієї держави (або два варіанти «основного закону» цієї держави — як кому подобається).

Поза тим усі вони були налаштовані вкрай оптимістично, якщо не сказати — ейфорично, надзвичайно високо оцінюючи наслідки цього зібрання. Частина дослідників, зокрема Стахів, таке ставлення поділяла цілком і повністю. «Більшість Конгресу Трудового Народу, — писав він, — виявила своїми постановами про тимчасову конституцію УНР великий політичний розум, відчуття історичного моменту і цивільну мужність»[467]. Інші спостерігачі величі з’їзду зі сторони, слушно вказували на такі системні прорахунки, як відсутність процедури створення та регламенту діяльності місцевих органів влади.

Після Трудового Конгресу в Україні встановився «режим» суцільного адміністративного безладу. Гетьманська адміністрація була формально розпущена. Влада перейшла нібито до органів місцевого самоврядування, обраних за часів УЦР. Однак вони, якщо навіть подекуди й існували, виявилися нездатними підтримувати елементарний правопорядок. «Час Директорії, — зауважив у зв’язку з цим один із жителів столиці, — був для Києва епохою хуліганства “par excellence”. З-поміж усіх влад, які царювали над нами впродовж цих строкатих чотирьох років, ні за жодної не розквітнули таким пишним цвітом нальоти, грабунки й здирництво»[468].

На відміну від Стахіва, інші дослідники були більш обережні і звертали увагу на хиби документів, зокрема Універсалу, трактуючи його як «тимчасову конституцію Української Держави», один з них, наприклад, указував на «непослідовність, неясність редакційних форм» її, поясню­ючи це тим, що текст був підготовлений не Директорією або Радою Народних Міністрів, а самими делегатами ТКНУ[469].

Як вважають інші сучасники, закон про форму влади від 28 січня фактично вперше з моменту проголошення УНР в 1917 р. визначав підвалини державного устрою не у формі політико-правового акта, а у формі закону і таки набрав чинності. Разом з тим, вважають вони, цей закон відбивав дуалізм позиції Директорії та українських політичних партій у визначенні стратегічних орієнтирів державотворення. Відмовившись від принципу диктатури пролетаріату і висловившись за демократичний устрій УНР, закон 28 січня — підтримав при цьому «трудовий принцип» організації влади, який передбачав, що місцеві державні адміністрації повинні працювати під контролем місцевих рад[470].

Сучасні нам дослідники обмежуються головно загальнополітичними оцінками, уникаючи будь-якої конкретики. Ось характерний приклад: тимчасова Конституція ТКНУ «свідчить, що дальшого розвитку платформи (програми) Української революції, всупереч сподіванням, не сталося»[471].

Вичерпним аналізом «Закону про форму влади на Україні», який деякі науковці все ще подеколи називають тимчасовою Конституцією об’єднаної України, завдячуємо принаймні одному фаховому дослідженню. Процитуємо його ще раз: документ «був слабо опрацьований», та й взагалі «у конституційних актах Директорії фактично не відчувалося наміру відтворення демократичних принципів», які намагалися замінити соціалістичним принципом «трудової демократії». УНР фактично перестала бути правовою й демократичною державою, тому що лише частина її громадян, хоч і без огляду на свою національність, визначалася цим «законом» повноправною. «Особливість зародження українського конституціоналізму в досліджуваний період, — підкреслює сучасна дослідниця, — полягала в тому, що він формувався у складних умовах несприйняття ідеї незалежності та самостійності України не тільки Росією та Польщею, а й значною частиною населення України, особливо — російськомовного». Мало того, незабезпечення державою права приватної власності на землю кожному громадянину України «стало фатальною помилкою практично всіх розглянутих у дослідженні урядів України. Позбавивши українських громадян права приватної власності на земельну ділянку, держава автоматично знищила гарант стабільного розвитку та добробуту українського народу»[472].

«Конституції» Трудового Конгресу 28 січня. Висновок автора

Висновок перший. 28 січня, як це випливає з відомих уже документів, було ухвалено щонайменше два варіанти «основного закону» УНР, нетотожні як за формою, так і за змістом.

Другий. Кожна з двох конкуруючих груп усередині Директорії та уряду могла або спиратися на один з двох документів, або трактувати один із них на свій розсуд та смак.

Третій. Паралельні ухвали Президії ТКНУ та самого ТКНУ лише зафіксували наявність двох нетотожних проектів державного устрою нової УНР. Перший — назвімо його «національно-комуністичним», — ґрунтований на принципах, викладених в Універсалі 28 січня, обстоювала група Винниченка. Другий, — назвімо його «націонал-демократичним» — був більш поміркованим, орієнтував своїх прихильників на створення такої-сякої, але все ж таки парламентської демократії.

Четвертий. Незаперечним фактом залишається те, що Трудовий Конгрес ніколи більше не збирався, а ніяких відомостей про діяльність місцевих трудових рад та/або «представників правительства», які мали співпрацювати між собою, не існує. Так само відсутні будь-які свідчення про діяльність комісій ТКНУ.

Висновок п’ятий. Ухвали ТКНУ питання про форму державного устрою УНР не розв’язали, а, навпаки, лише заплутали, обумовивши лише тільки тим — поза іншими причинами — вкрай нестабільний характер нового політичного режиму.

28 січня. Останній день життя ТКНУ

Увечері 28 січня Винниченко від імені Директорії склав урочисту присягу про те, що вона