Історія України-Руси. До року 1340 - Михайло Сергійович Грушевський

Практик і реалїст Мономах також не бачить нїчого злого нї в привязанню до жінки, нї в впливовій ролї її — тільки остерігає, щоб вона не почала коверзувати чоловіком. Він каже своїм синам: „жінку свою любіть, але не давайте над собою власти” 19); очевидно, і се останнє стрічало ся часто в житю.

В вищих верствах — серед князїв і бояр інтереси й дїяльність жінки, певно, виходили дуже часто за круг чисто домашнїх і родинних інтересів, і то не тільки по смерти, а й за житя чоловіка або батька. Що правда, одинока майже сфера такої дїяльности, про котру говорять нам джерела, се сфера церковна, але в житю вона була не одинока, як побачимо, а застановити ся і над нею варто, бо вона безперечно грала важну ролю в таких поза-родинних інтересах і дїяльности жінки.

Перша фіґура, яку нам, хоч і скупо, рисують з сього боку джерела — се Янка (Анна), донька Всеволода Ярославича. Вона постригла ся в черницї, й Всеволод поставив для неї манастир св. Андрія (т. зв. Янчин), де вона була, очевидно, ігуменею й показала свої орґанїзаційні здібности — „совокупивши черноризици многы”. Але окрім того вона брала й більшу участь в церковнім житю: коли умер митрополит Іоан, Янка, очевидно — з поручення батька, їздила в Царгород і привезла звідти нового митрополита, правдоподібно — під свої погляди: був се якийсь крайнїй аскет — був скопець, а виглядав як мерлель, так що й люде на нього казали: се мерлець прийшов, зрештою був „не книженъ и умомъ простъ и просторЂкъ” 20).

Се була, скажім, черниця; але й иньші княгинї, серед сьвітського житя брали дїяльну участь у церковних справах. Приклад маємо в оповіданню про кн. Верхуславу, жінку Ростислава Рюриковича, згадуванім вже вище. З припадкової згадки еп. Симона знаємо, що вона протеґувала печерського монаха Полїкарпа, Симонового приятеля, хотїла його вивести на епископа й про се писала до Симона: „Пише до мене Ростиславова княгиня Верхуслава”, каже Симон Полїкарпу, „що хоче поставити тебе епископом або в Новгород на місце Антонїя, або в Смоленськ на місце Лазаря, або в Юриїв на місце Олексїя, — хоч би, каже, прийшло ся менї й тисячу (гривен) срібла на се видати задля тебе й Полїкарпа!” 21) Як бачимо з сього, княгиня кореспондувала з еп. Симоном, а для того щоб вивести на епископа свого протеґованого, брала ся перевести сю справу у митрополита (йому то треба було за се заплатити).

Розумієть ся, коли княгинї (і бояринї) вміли інтересувати ся так близько церковними справами, певно, ще більше мусїли вони інтересувати ся справами далеко близшими, від котрих залежала їх доля і щастє — справами державного, полїтичного житя. Київська лїтопись, оповідаючи про війну Сьвятослава Всеволодича з Ростиславичами, каже, що він обдумав сю справу, що була тільки частиною дуже широкого пляну, в секретї від бояр, з княгинею лише й своїм улюбленцем Кочкарем 22); певно, се було звичайним явищем, що княгиня бувала участницею полїтичних плянів свого чоловіка, або й впливала через нього на полїтичні справи. „Настаска”, нешлюбна жінка Ярослава галицького, має своїх „приятелїв”, свою партію, яка викликає роз'яреннє серед боярства своїми впливами в полїтицї. Володимира Васильковича виручає під час його хороби жінка — її висилає він переговорювати ся з князями або післанцями, які приїздили до нього: приїхав був Конрад мазовецький порадити ся з Володимиром про свої пляни на Краків, але „Володимир не казав йому прийти до нього, а сказав княгинї своїй: „піди, поговори з ним і відправ — нехай собі їде, а у мене йому нема що робити”, княгиня же прийшовши переказала йому слова Кондрата: „пусти зі мною свого Дуная, аби минї було більше чести”, і Володимир так зробив 23). Але княгиням доводило ся не раз і зовсїм самостійно виступати. Лїтопись, оповідаючи про смерть Сьвятослава Ольговича, каже, що княгиня по нарадї з епископом і визначнїйшими боярами постановила затаїти смерть чоловіка, поки надїде її син, і заприсягла дружину, що не дадуть знати претенденту — Сьвятославу Всеволодичу 24). Подібні випадки, коли княгинї приходило ся робити заходи для забезпечення порядку в землї або для ратовання інтересів династиї, трапляли ся певно нераз і під час неприсутности князя — поки він ходив у далеких походах. Приклад союза княгинї з боярською партією против самого князя дає нам теж історія Ярослава галицького: його княгиня Ольга, незадоволена чоловіком, тїкає з декотрими прихильниками в Польщу й зістаєть ся там, поки її партія не перевела свого coup d'êtat, щоб змусити князя до потрібних їм уступок.

Тільки памятаючи про широку участь княгинь у державних і суспільних справах взагалї, відповідно зрозуміємо ту важну й самостійну ролю, яку відогравали часом княгинї-вдови. Клясичний приклад дає уславлена Ольга, местниця за свого чоловіка, провідниця в національній боротьбі Полян з Деревлянами, мудра правителька держави, зручна дипльоматка, — як її представляє лїтописне оповіданнє. Але подібні вдови-полїтичні дїячі виступають і потім: взяти нпр. вдову Романа галицького, що шибала ся з своїми дїтьми, шукаючи для них підмоги від сусїднїх держав, та пробувала правити їх іменем 25). Нарештї сама вже управа тих „надїлків”, які вдови визначнїйших князїв діставали від чоловіка, вимагала знання річей, що виходили за тїсний обрій родинних і хатнїх справ: часто то були цїлі міські округи — як Вишгород Ольги, Кобрин вдови Володимира Васильковича, або Брагин, призначений Рюриком, для невістки Верхуслави 26).

Не зіставали ся без участи в справах публичної натури й жінки бояр. Про них, розумієть ся, звістки рідші, але вистане за богато одного епізоду з Галицької лїтописи: поясняючи, чому під час угорського походу 1232 р. піддав ся Уграм Ярослав, лїтописець відкриває нам таку закулїсову сторону тих подїй: теща начального коменданта ярославського замку Давида Вишатича, вдова кормильця Нїздила, була вірна партизантка Судислава, проводиря угорської партії Галичини, і в інтересах своєї партії вмовляла свого зятя, що він не подужає удержати ся в Ярославі проти угорського війська; вона так його настроїла, що він проти всякої очевидности і против гадок своїх товаришів таки піддав Ярослав Уграм 27). Сього епізоду вистане для ілюстрації, яку живу участь в полїтичних справах брали жінки, якій живий інтерес до публичних справ бував між ними. З того можемо судити і про впливи жінки в справах більше приватної