Велика історія України - Микола Голубець

Характеристика Сагайдачного

Співучасник хотинської кампанії, батько пізнішого польського короля - Яків Собєський, оцінив Сагайдачного словами: «Цей Петро Конашевич, настільки піднявся над своїм простим походженням способом життя, своїм бистрим розумом, видатною зрілістю думок, надзвичайною дотепністю; в словах і ділах, що з повною справедливістю мусить бути зачислений до найвизначніших людей в Польщі. Це була людина великого духа, що шукала небезпеки, легковажила життя, в бою була перша, при відвороті остання, жива й діяльна».

Автор «Історії Русів» назвав Сагайдачного «виборним українським князем або гетьманом». О. Єфименко бачила в ньому «доброго знавця військового мистецтва й розумного дипльомата, але перш за все завжди - людину, що глибоко й цілком була перенята любовю до ріднього краю». М. Грушевський бачить у ньому «видатного політика, що свідомо йшов до свої мети - запевнення свойому народові відповідного місця в польській державі, що відновленням поваги й скріпленням організації української церкви, вкрив себе безсмертною славою в очах українського громадянства».

Оліфер Остапович Голуб

Наступником по Сагайдачному обрала козацька рада, зібрана дня 23 квітня 1622 р. на р. Русяві, Оліфера Остаповича Голуба. Він пробував продовжувати примирну політику свого попередника й не дразнити польської влади, але про обмеження козаків до 2-3 тисяч, як цього вимагав уряд, він не хотів, тай не міг, думати. Ніяка теж сила не могла зупинити козаків від походів на море. За Голуба відбули козаки два великі походи на Анатолію й Царгород. В обох вони розбили турецьку фльоту й наробили багато шкоди в околицях торговельних, турецьких міст. Та коли в 1623 р. на варшавському соймі вирішено рішучу демобілізацію козаків, Оліфер Голуб побачив себе примушеним скласти булаву.

Михайло Дорошенко

На місце Голуба обрано козацьким гетьманом одного з учасників хотинської кампанії Михайла Дорошенка, що мав у польських кругах марку «статечного», поміркованого старшини. Він справді перевів формальну демобілізацію козацтва, тобто в межах легалізованої козаччини затримав означену варшавським сеймом скількість, а решту перевів на Запоріжжя, куди не сягала влада ні сеймових ухвал ні королівських комісарів. Позатим Дорошенко не цурався походів на Крим тоді як запорожці не переставали трівожити Царгороду своїми морськими експедиціями.

Увійшовши в порозуміння з татарським ханом Шагін-Гіреєм, що хотів виломитися зпід залежности Туреччині, запоріжці улаштували в 1624 р. протитурецьку диверсію на морі. В моменті, коли турецька фльота оперувала біля Кафи, 30 козацьких чайок по 50 мушкетів на кожній, впало несподівано в Босфор, спалило найбагатші оселі по обох боках заливу (Буик-Дерес, Ені-Кій, Стенія) та з великою добичею вернули додому. Два тижні згодом зявилося на Чорному морі 150 козацьких чайок. Вони пробилися крізь турецьку заставу на Дніпровому гирлі, спалили пристань Фарос і погулявши три дні по Босфорі, вернули без втрат. Заохочені двома успіхами під ряд, вибралися козаки ще тогож таки року в третій похід, доплили до Босфору й знову попустошили Ені-Кій. Дня 24 грудня 1624 р. заключили запоріжці союз з Шагін-Гіреєм як держава з державою. З черги спробували комбінації з претендентом на турецький престіл, якимсь Яхією, що видавав себе за сина султан Магомета VII. Вони прийняли його на Січ, а потім, дорогою через Київ післали в Москву. Старалися прихилити до Яхії хана Шагін-Гірея, але їм це не вдалося. Крім цього запоріжці посилали послів до Москви і взагалі поводили себе свобідно, як суверенна республика, не оглядаючись на претенсії польської влади. Вона теж пробує приборкати Запоріжжа. На домагання польської влади - припинити морські поході запоріжці зараз таки випливають на море, й пустошать околиці Царгроду й Трапезунту. Тоді польський уряд підкупив татар і розірвавши союз з запоріжцями, вислав проти них коронного гетьмана Конецпольського.

Куруківська угода

Конецпольський рушив проти козаків літом 1625 р. Звівши з ними цілу низку важких боїв, він всеж таки примусив їх піти на компроміс, відомий в історії під назвою «Куруківської угоди» (від озед Курукова, що в його околиці заключено компроміс дня 5 падолиста 1625 р.). На її підставі підвисшено число реєстрових козаків до 6.000. Решта козаків мала уступитися з панських маєтків, або помиритися з панщиною… Гетьман Михайло Дорошенко склав присягу на вірність польській державі й у друге перевів демобілізацію козаків. В реєстр попали т. зв. «статечні», тобто льояльні, заможніші козаки, поза реєстром опинилася козацька «голота», що пішла протертим шляхом на Запоріжжа, де Дорошенко розмістив свою залогу з Іваном Кулагою на чолі. На загал Дорошенко дбав про те, щоб не виходити поза межі Куруківської угоди, хоча безупинними депутаціями до варшавського сойму старався їх поширити. Осінню 1626 р. він вславився розгромом великої татарської орди під Білою Церквою.

Колиж турки почали будувати твердині на долішньому Дніпрі, Дорошенко не витримав. Відновивши союз з Шагін-Гіреєм, він рушив весною 1628 р. на Крим. Боротьба з турками під Бахчисараєм була нерівна. Згинув у ній Дорошенко та його попередник, на гетьманстві, Оліфер Голуб. Козаки пробилися до Кафи й разом з татарськими союзниками обложили місто. Та тут зрадили козаків татари. Шагін-Гірей поєднався з своїм супірником Дженібек-Гіреєм й спільно вдарили на козаків. Це примусило козаків відступити від облоги й покинути кримську авантуру. Відворот козаків з Криму, був одним з найблискучіших маневрів козацької тактики й стратегії. Переслідувані татарами козаки відступали з боєм, не кидаючи велитенської добичі, що в ній були гармати, захоплені турками в поляків під Цецорою.

Наслідник Дорошенка Григорій Чорний, затверджений на гетьманстві польським урядом, мав перед собою нелегке завдання. Уряд старався приборкати козаків за всяку ціну; вимагав від козаків, щоб вони себе самі здемобілізували й обезброївши, вернули в послушенство старостам і панам; та це вже було неможливе. Запоріжжа залюднювалося все більше й більше. З початком 1629 р. мало бути там біля 40.000 «своєвільників». Вони й не думали про поворот на «волости», а хотячи жити, мусіли воювати. В 1629 р. відбувся один з більших козацьких походів на Крим. Приняло в ньому участь 23.000 козаків, але не було між ними добрих вождів. Чорний сидів з реєстровиками на волостях. Розбиті під Перекопом, козаки.втратили багато вбитих, ранених і полонених. Вернувши з походу, вони збунтувалися проти Чорного й вибрали собі окремого ватажка Левка Івановича. В лоні козаччини наступило розколення. Низовики дивилися вовком на реєстровиків, начальники обох груп ворогували поміж