Історія України-Руси. До року 1340 - Михайло Сергійович Грушевський
Така-ж сама кара — 40 гривен платила ся давнїйше за тяжке скалїченнє: відрубаннє руки або ноги 38), але в Правдї Ярославичів вона вже зменьшена: за таке скалїченнє в нїй платить ся „полувирье” (20 грив.) князеви, а покривдженому за калїцтво — „за вЂкъ”10 грив. 39).
Кара за всякі иньші переступи проти здоровля і вчинки проти чести, що платила ся князеви, мала технїчну назву „продажі”, а та що платила ся самому покривдженому звала ся платою „за обиду” (так же само називали ся і всї кари та відшкодовання при вчинках проти майна), Найдавнїйша Правда говорить лише про кари „за обиду” і з них згадує тільки два роди: 3 і 12 гр.; при тім вчинки, що ображали честь, платили ся вище, нїж відповідне скалїченнє тїла: так за відрубаний палець платило ся покривдженому 3 грив., а за урваний ус або бороду, за удар батогом, або иньшою річию (але не мечем) платило ся 12 грив. 40). Пізнїйша Правда задержала сї цифри 3 і 12 грив. для ”продажі” — хоч і тут звела її подекуди на низшу степень, так за лекший удар мечем каже платити 3 гр. замість 12; за те сильно зменьшила відшкодованнє: нпр. за лекшу рану гривна замість дванадцяти, за відтятий палець гривна замість трох 41). Таким чином система продаж розвивала ся тут до певної міри на рахунок давнїйших оплат „за обиду”.
Завдяки зниженню кар за калїцтво більша тяжкість кари за обиду чести зазначила ся в Правдї XII в. ще виразнїйше, нїж в Найдавнїйшій, бо за сю обиду не зменьшено кари: за урваний ус, удар батогом платило ся продажі 12 гр.; до сього прилучило ся ще вибитє зуба, що, очевидно, уважало ся також обидою чести 42).
Продажею ж карало ся, по Правдї Ярославичів і Правдї XII в., убийство в двох випадках: по перше — убийство чужого холола, „без вини” його; по друге — убийство злодїя на місцї учинку, але не вимушене потребою оборони: після того як він дав уже себе звязати, або був додержаний до сьвіту 43). Се одно з пізнїйших ограничень права пімсти.
Убийство жінки її чоловіком, коли вона була винна, карало ся полувирою — 20 грив. 44) — так треба, по всякій правдоподібности, розуміти сей суперечний параґраф.
З переступів проти майна перше місце займала крадїж — татьба, і сим словом, здаєть ся, в Правдї означають ся взагалї всї переступи проти власности 45). З них ми стрічаємо таку схему продаж: 60 кун (найнизша), 3 гривни, 3 гривни 30 кун і 12 гривен. Виїмок становили тільки крадїж коней і підпал двора, що карали ся не продажию, а иньшою, вищою карою — потоком (про нього низше). З иньших учинків найвищою карою — 12 грив. карало ся: крадїж холопа і бобра, злістне знищеннє чужої худоби — „кто пакощами зарЂжетъ конь или скотину”, і знищеннє знаків власности. Цїкаво, що знищеннє знаку власности на чужім борти карало ся 12-ти гривенною карою, а спустошеннє крадїжию чужого бортя, „оже пчелы выдереть” — тільки трегривенною; як бачимо, в першім разї цїнила ся не матеріальна шкода, але нарушеннє знаку власности, як особливо тяжкий переступ 46).
Середньою карою (3 гр. 30 кун і 3 гр. просто) карали ся такі вчинки як крадїж худоби з хлїва, жита з ями або з гумна, меду з бортя або знищеннє бортя (очевидно — не злістне), за крадїж пса, яструба або сокола з „перевісу” (ловецького приряду) або знищеннє перевісу (мабуть знов не злістне, а для того аби вкрасти з нього щось) — одним словом за матеріальні шкоди, що для виконання свого вимагали досить значного напруження „злої волї” 47). Противно, за крадїж з незамкненого місця — як нпр. за крадїж худоби з поля або крадїж човна, кари було тільки 60 кун 48).
Се була кара плачена власти, покривджений же діставав або „лицем” украдену річ назад, або грошеву вартість її на відшкодованнє („урок”). Аби обминути всяких суперечок що до сеї вартости, була принята певна нормальна вартість річей, і її вичисляє і коротша і ширша Правда для ріжних предметів.
Система грошевих кар-викупів при деяких добрих сторонах — як брак суворости, можливість відкликання, коли-б показала ся похибка в засудї, мала одначе ту важну хибу, що не мала субєктивної рівномірности: вона була незначною для богатого чоловіка і незмірно тяжшою для незаможнього. Коли богатий боярин міг заплатити кару за калїцтво або убийство свобідного чоловіка без особливої трудности, то бідного вона руйновала зовсїм. Заплатити нпр. 40 гр. вири і 40 гр. головництва за ненавмисне убийство для середнього господаря значило знищити ся матеріально до решти і стратити свободу. Ми бачили, що за 50 грив. тодї можна було купити цїле село, 80 грив. — се цїна 40 коний, себто далеко більше вартости середнього господарства „смерда”; хто ж не міг заплатити кари — відробляв її як закуп, або, при більшім дефіцитї, правдоподібно, відразу продавав ся в холопство.
Неможливістю для звичайного господаря виплатити власними силами оплат за убийство, взагалї — нерозмірною висотою сих оплат, поясняєть ся дуже інтересний інститут т. зв. дикої вири 49): коли громада, на котрої території стало ся убийство, заявляла, що вона не може знайти „головника” — убийцї, инакше сказати — не хотїла його видати, або коли головник був відомий, але вчинив убийство ненароком — на пиру або „в свадї”, тодї виру платила
