Історія України-Руси. До року 1340 - Михайло Сергійович Грушевський
Не підлягає сумнїву, що власне сею дорогою — через помноженнє несвобідних або напівсвобідних рук — розвивало ся боярське господарство і взагалї більше володїннє землею. Де заходить мова про князївські, боярські, церковні маєтности, все йде мова про „челядь” — невільників, або иньших безземельних, напів-свобідних осадників: вдова Глїба Всеславича дає Печерському монастирю „пять селъ и съ челядью” 13); Давидовичі з Ізяславом Мстиславичом, розграбивши двір Сьвятослава Ольговича в Путивлї, забрали там сїм сот мужа челяди 14). Ростислав надає смоленській катедрі город з „капустником” і його родиною 15). В Руській Правдї згадують ся „ролейні закупи” — що робили рільничу роботу, княжі і боярські тивуни „сїльські” і „ратайні” — себто невільні слуги, що доглядали господарських робіт на фільварках; вона ж згадує нарештї між холопами поруч княжих і боярських — холопів монастирських, що могли бути хиба сїльськими робітниками 16).
Зрештою зрозуміло само собою, що тільки працею несвобідних і півсвобідних, себто економічно-залежних і можна було в тих часах розвинути більше господарство, бо при великих масах незанятої землї, при лекших способах добування, економічно самостійні, засібні селяне не мали нїякого мотиву йти в робітники, та й при дуже невисокім (розмірно) доходї (рентї), яке могло дати сїльське господарство, не було місця для такого господарення наємним робітником. Ширше господарити можна було тільки примусовою працею. Війна давала маси невільника-полоненника князям і боярам, що мусїли вести ширше господарство, мати великі двори для удержання своїх дружин і служби; кольонїзаційні пертурбації й усякі руїни та економічні крізи наганяли несвобідного й півсвобідного робітника капіталїстам, купцям, промисловцям, що також держали більші двори, більшу челядь. По за тим на певні продукти господарства був деякий попит і в торговлї (віск, риба, збіже також). Вкінцї розвій великих господарств стояв в безпосереднїм звязку й залежности від помноження невільного робітника, а знову з свого боку, своїм запотрібованнєм, безперечно, впливав на се помноженнє.
Сїмсот мужа челяди, захоплених в однім тільки княжім дворі, дають нам зрозуміти, як великі вже бували тодї сї осади холопів-кріпаків і яке велике господарство провадило ся часом на сих дворах. Сьому відповідають звістки про иньші княжі господарства, поруйновані в тім же походї на Ольговичів: під Курськом попалені були княжі села, і про розмір господарства в них дає знати згадка, що княже стадо, яке годувало ся тут, числило чотири тисячі голів; в Ігоревім сїльцї спалено було девятьсот стогів збіжа 17).
Розумієть ся, невільнича праця грала важну ролю не тільки в рільнім господарстві бояр і князїв. З Руської Правди виходить, як сказано, що домашня служба їх складала ся звичайно з самих рабів, так що хто вступав в домашню службу не застерігши своєї свободи спеціальною умовою, ставав через се саме холопом 18). Руська Правда говорить тут про тивунів і ключників, але се, правдоподібно, треба розуміти взагалї про домову службу.
Безперечно, невільничі руки мали важне значіннє і в промислї та в ремеслї. Руська Правда згадує між холопами осібну катеґорію — ремісників, чоловіків і жінок (реместьмяникъ і реместьвеница) 19). Ми бачили вже, що й на попів учитись бояре давали своїх невільників; очевидно — теж саме, ще й скорше мусїло бути з ріжними ремеслами, і всякого рода ремісники-раби, від найменьш простих ремесл до чисто артистичних, уже тодї грали ролю не меньшу як ріжні спеціалїсти-кріпаки за недавнїх кріпацьких часів. Я думаю, що більший промисел, великі робітнї, для потреб торгу (як теперішнї фабрики), дуже часто, а може й переважно робили руками рабів, що спеціально давали ся в науку сього ремесла, як то з рештою було і в тодїшнїй Візантиї.
Та в XII-XIII вв. торговля поднїпрянських городів і найголовнїйшого з них торговельного центра — Київа очевидно упадає — і що до великости, і що до своєї активности. Тим часом як давнїйше ся торговля вела ся місцевими купцями, що вивозили свої товари до чужих земель і привозили чужоземні товари на свої торговища, тепер сей довіз і вивіз все більше, очевидно, переходить в руки чужих купцїв: в звязку з сим стоїть і збільшеннє звісток що говорять про чужоземельних купцїв у Київі. З другої сторони, західнї українські міста, що давнїйше лише посередничили в торговлї Київа з західнїми краями, тепер виходять з залежности від київської торговлї, відкривають самостійні торговельні дороги на чорноморське побереже, Днїстром і Прутом, заводять власні зносини з західноевропейськими містами на захід і північ, через Польщу і Прусію 20). Сї явища як стоять в залежности від упадку патриціанської верстви Київа, так і з свого боку на нього впливали, а результатом було ослабленнє торговельної і нерозривно з нею звязаної також артистично-ремісничої дїяльности поднїпрянських городів. Через те все більше значіннє поруч сих галузей в економічнім житю вищих міщансько-боярських верств здобуває господарство. Боярство, о скільки не відливає відси, все більше осїдає на землї, переносить свої капітали в господарство, й велике господарство, оперте на несвобідній працї, і звязані з ним суспільні й правні процеси розвивають ся далї.
Одним з дуже важних наслїдків
