Історія України-Руси. До року 1340 - Михайло Сергійович Грушевський
6) Лавр. c. 334.
7) Анонїмне (т. зв. Прохорове) житиє м. Петра у Макарія IV c. 314; Ґолубінский на підставі детайлїв виводить для сього собора дату 1310/1 р. — ор. c. II c. 107, він же здогадуєть ся, що еп. тверський обвинуватив митрополита в тім, що він побирає оплати за ставленнє.
8) Документи надруковані були Павловим в Православнім СобесЂднику 1867, з поясненнєм справи, і потім в Ист. библ. VI с. 147; аналїз сеї справи у Ґолубінского ор. c. II. c. 113-5. Коли покладати ся на детайлї оповідання жития, то виходило, що се було нове обвинуваченнє на м. Петра (як приймає д. Ґолубінскій), але власне на сї детайлї не зовсїм можна покладати ся, тому дуже можливо, що сї документи належать до попередньої справи.
9) c. 273.
10) Грамоту сю, міщену в Кормчих, видрукував вперше Востоков в Описанію рукоп. Румянцев. музея с. 303, виказавши й її дату. Див. також Рус. ист. библ. VI ч. 5.
11) Запитання й відповіди заховали ся по грецьки і в словянських перекладах, надруковані вони в Рус. ист. библ. VI с. 129 і додат. c. 1. Словянські переклади значно ріжнять ся між собою й від грецького тексту: очевидно, первісний текст розширяв ся додаваннєм нових казусів, толковань і т. и. Ріжні версії їх в Чтеніях москов. 1860, II, Правосл. СобесЂд. 1863, II, Рус. ист. библ. I.
12) Див. в т. I с. 463.
13) Тάξίς — ed. Parthey р. 101 і δ ”Άγιoς Гεώργιoς είς τήν 'Рώσιν πoταμόν.
14) Про злученнє переяславської катедри з сарайською див. Никонївську л. II c. 147-8. пор. акти Володимирського собору (Рус. ист. библ. VI, 83), де сарайський епископ Теоґност зветь ся переяславським. Про білгородську катедру також думають звичайно, що вона зникла по татарськім нападї (Макарій IV c. 108, Голубинскій І 1 c. 669, сей погляд прийняв і я в Історії Київщини c. 507), але вона не тільки що фіґурує в пізнїйших реєстрах катедр (Тάξις і ”Еκδεσις), але й епископ білогородський виступає в актах м. Теоґноста з р. 1345 (Regel Analecta c. 55). Уважати сього білгородського епископа 1345 р. епископом молдавським, з Акермана, як то роблять з епископом білгородським 1401 р. (Acta patriarchatus II с. 259 : τόν μητρoπoλιτην Гαλίτζης ένδoσιν λαβόντα συνoδικώς χειρoτενείν έπισκόπoυς είς τάς τής Мικάς Рωσίας έπισκoπάς, ών ήν καί τό Άσπρόκαoστρoν), неможливо, та й гіпотеза про молдавську катедру в Білгородї — Акерманї (Павловъ О началЂ галиц. митрополіи c. 233) або як хоче Ґолубінский — в бесарабських Більцях (Очеркь исторіи церквей болгарской, сербской и румынской с. 376) взагалї дуже непевна. Так само безосновний здогад м. Макарія, що по походї Бату українські катедри якийсь час були без епископів (IV c. 108).
15) Патерик c. 129, пор. 90; судячи по поданих тут подробицях, виходило-б, що се стало ся десь в остатнїх десятолїтях XI в. — 80-х або 90-х рр. Становище тмутороканської катедри взагалї дуже неясне, Ґолубінский ще й тепер уважає можливим припускати, що вона заснована за патр. Фотия, або навіть руськими князями (І. 1 c. 683-4), Але з катальоґу епархий VIII в., виданого de Boor-ом (Zeitschrift für Kirchengesch., XII, як вище), знаємо, що тмутороканська катедра була вже тодї, а заснована мабуть ще скорше — може при відновленню Боспора за Юстинїяна, і належала до ґотської митрополїї. Потім в т. зв. катальоґу Льва Мудрого (Parthey c. 100) і в катальоґу виданім Ґельцером (c. 255) тмутороканську катедру бачимо вже серед автокефальних архіепископій.
16) Див. Суворовъ І c. 132-4.
17) Рус. ист. библ. VI дод. с. 55-7.
18) Нпр. Лавр. c. 281: постави князь Ярополкъ игумена Марка епископомь Переяславлю, Іпат. c. 448: Рюрик постави епископомъ отца своєго духовного і т. д., с. 495: избранъ бысть и поставленъ бысть Иванъ пискупъ княземъ Даниломъ.
19) Іпат. с. 425, Лавр. 370.
20) Протоколи м. Теоґноста видані в останнє у Реґеля Analecta byzantino-russica c. 22-6, примітки c. 32-7. Перед тим сї, знайдені Реґелєм протоколи видав Васілєвский в Ж. М. Н. П. 1888, II з докладною статею п. т.: Записки о постановленіи русскихъ епископовъ при м. ТеогностЂ въ Ватиканскомъ греческомъ сборникЂ (статю сю реферував Головацький в Сборнику галицької матицї за 1888 р.
21) Устава видана у Павлова Рус. ист. библ. VI ч. 52, українську версію вид. Петрушевич п. т. Архіератиконъ Кіевской митрополіи, 1901. Павлов датує її 1423 р., але се тільки terminus non post quem, устава-ж може й мусить бути старша; пор. мою рецензію в Записках т. LIV.
22) 1 Новг. c. 92-3.
23) Лавр. c. 338.
24) Іпат. c. 188. Коментар до сього факту у Ґолубінского Канонїзація c. 388-9, де й взагалї про канонїзацію в староруській церкві.
25) § 31.
26) Житиє Теодосия л. 30: єдинъ отъ клироса святыя и великыя церкве София. Іпат. с. 494 — отъ клироса великоє церкви святой Богородици володимерьской. Див. також фундацію смоленської катедри. Устави володимирського собору (c. 92) кажуть, що оплати за ставленнє збирають клирошани. В лїтописях слово клирос уживаєть ся для означення катедральното духовенства, але адмінїстраційне значіннє сеї колєґії не підлягає сумнїву.
26) Значіннє крилоса в староруській церкві було вияснено докладно Ґолубінским — І. 1 c. 376 і далї, а потім тема, дана київською академією, викликала кілька спеціальних розвідок про крилос: Ол. Лотоцького Соборні крилоси на Українї та Білій Руси в XV-XVI в. — Записки Наук. Тов. ім. Шевченка т. IX, С. Л. Предшественники духовныхъ консисторій т. н. соборные крылосы (Кіев. епарх. вЂд. 1895), Божикъ Соборные крылосы иди капитулы въ зап. рус. церкви (Холмско-варшав. еп. вЂстн. 1896). Вони дотикають ся почасти й давньої руської церкви.
27) Про намістників в
