Українські традиції - Автор невідомий
Оповідання про бунт Люципера і ангелів
…Живучи там, оний Денница, ангел пресвітлий, світячися у великой славі і повазі, которою то его Бог був украсив. Увидівши оний ангел такую свою красоту і свою зацность і ясность, і свою славу, повагу і гордость, моц і своє старшинство, своїх слуг красних, свою моц і потугу, там ся еще поднесло серце его у большую пиху і гордость. Сидячи на своем столці, яко монарха, рек до слуг своїх: «Послухайте ви мене, що вам реку». Рекли ко нему ангели: «Пане наш, ми єстесьмо завше готовиї твой розказ чинити, що ти нам повелиш». Рек їм Денница: «Видите мою ясность, славу і красоту? Претож еще хочу бути у большой славі. Возьміте столець мой і знесіте єго вишше звізд небесних право на полноч, і поставте его зо мною на повітряних, і сяду на облаках небесних ко сіверу, і буду подобен небесному, і буду яко Бог».
І скоро тоє люципер помислив у своем пишном серцу, зараз ся став от Бога з високості голос: «О злий і лукавий слуго наш, гордий, пишний і невдячний ласки моєї! Се так ти служиш правдиве? На що ся важиш, чого не можеш доступити? Чи не досить ті було од мене твоєї слави і поваги, красоти і розкоші? Але тепер за свою гордость і пиху і тоє утративєсь. Був її пресвітлим і прекрасним Денницею, а тепер ставєсь темним, страшним демоном, то єсть шатаном пекельним, проклятим бісом і шпетним, темним дияволом. А слуги твої, коториє були ангели світлії, тепер нехай стануть шатанами крилатими, хованцями і дияволами, чортами проклятими! І ти сам будь чорен, як головня, страшен і поган!» А тоє рекши, пан Бог небесний затряс небом і ударив громом великим. І так полетів люципер із неба зо всім полком своїм во преісподнюю. І тоті дияволи летіли так густо, як дождь 40 дній і 40 ночій, бо той полк був больший над ушиткі полки.
І тоє нам потреба знати, мої наймильшії християне, іж то не вшиткі тоті проклятії ангели упали у преісподнюю сторону, але ся о том ваша милость послухайте, где коториї ся зостали. Єдні переднії полетіли із своїм пишним паном скрозь землю до преісподнеї у пекло і там будуть сидіти навіки, яко то вигнанці і проступці Божиї, бо они юж утратили ласку Божую на віки вічнії. Бо пиха наробила їм лиха, і тоті суть лютійшиє дияволи, коториє то под землею, аби то люде не виділи їх лиця. Другіє зась, середнії, упали на землю. Тоті ся часом являють людям і розмаїто, і пакості людям чинять, і приводять людей до розмаїтих гріхов і покус, інших приводять і скушають на гріх, іншиї людьми обладають і в них ся уселяють, і гонять їх і, рощибаючи, мордують; уходять і у звіри, і в потята, і во пси, і в свині, і во скоти і пакості чинять.
Потреба нам і тоє знати, где який той дух злий на якому місці на землі упав, і коли ся трафить якому чоловіку на том місці уснути, там на него злий дух наїдет. Альбо коли там, на том місці, учинить дом альбо гумно, або кошари, або огород, або сад, або якоє подвор'я, то юж там не будет щастя і добра тому чоловікові. Навіть хочай би на том місці і церков стала або монастир, або город, то они пакості чинять, бо то їх місце навіки.
А іншиї позастрявали на повітрі, на облаках, у хмарах ся носять, позастромлювалися коториє ногама, коториє крилома, коториє руками, коториє боком, коториє стрімголов. Бо тиє повішалися самі без Божий розказ до Страшного суда Божого. І тоті дияволи пакості чинять людям бурею, тучею поганою, градом, вихром, і тиє ся називають люнатики. І то єсть люнатик, которий місячник, которий ходить місяць женою і другий місяць мушиною. А хто ся под тоту планиту уродить, если хлопець і коли виростет, то буде той чоловік люнатик, а коли будет дівка, то люнатичка. Бо в таком диявол смертельний жити будет і мордовати і до єго смерті ізлічитися не может. І то єсть лютиї шатани, люнатиці, і тоті ся і тепер дияволи уривають із повітря небесного, а урвавшися, летять через оболок або огнем, або іскрами, або звіздою, і тоті то падають дияволи на землю.
Єще нам потреба і тоє знати о тих то злих духах, коториє ся уривають звізди і летять на землю звіздою. Тепер ся послухай пильно і бери собі каждий на розум. Суть межи нами такіє люде: коли увидить, що звізда з неба на землю летить, і они говорять, іж то ся звізда урвала. Але то єсть байка простацкая, бо то знай добре, чоловіче мізерний: коли би єдна звізда із неба на землю упала, то би увесь світ сей видимий загубила. Але то звізда не может от своего теченія переступити, где Бог єї поставив до Страшного суда Божого. Але то знай каждий і научися днесь з того казання о святой високоумной богословії: а то ся тоті дияволи і рвуть, і рватися будуть до Страшного
