Precedent UA — 2015 - Колектив авторів

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 43, 48, 218, 219, 222, 255, 349, 362, 384 Кримінально-процесуального кодексу України, статті 32, 33 Закону України «Про інформацію», Положення про розгляд в апеляційних судах і місцевих судах загальної юрисдикції, прийняті Державною Судовою Адміністрацією 6 січня і 27 червня 2006 року, Правила внутрішнього розпорядку виправних установ, затверджені Державним департаментом з питань виконання покарань 25 грудня 2003 року.

Основні тези:

«За певних обставин державні органи можуть бути зобов'язані надати заявникам копії документів, необхідних для розгляду їх заяв. Таке зобов'язання виникає у разі особливої уразливості і залежності заявників, які не можуть отримати документи, необхідні для їх справи» (§ 63)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–100941

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1287792058

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

Немає застосування даного рішення судами.

Карабет та інші проти України, № 38906/07, 52025/07, 17 січня 2013 року (див. Заборона катувань)

Коваль та інші проти України, № 22429/05, 15 листопада 2012 року (див. Безпідставне тримання під вартою)

Фактичні обставини справи: з 1998 заявник співпрацював з представниками опозиції до уряду Казахстану. В 2004 році він залишив Казахстан, але продовжував з ними комерційну співпрацю, зокрема, з «Банком ТуранАлем». В лютому 2009 року цей банк був націоналізований із-за складного фінансового становища, а 25 березня Генеральна прокуратура Казахстану порушила кримінальну справу щодо заявника та керівництва «Банку ТуранАль» за звинуваченням їх у привласненні грошових коштів організованою групою в особливо великих розмірах. Того ж дня Медеуський районний суд міста Алмати виніс постанову про взяття заявника під варту. Заявника було оголошено в національний та міжнародний розшук. 8 липня 2009 року влада Казахстану звернулася до України з проханням видати їм заявника. У відповідь Генеральна прокуратура України 15 лютого 2010 року винесла рішення про тимчасове обмеження виїзду заявника за межі України без вказівки на які-небудь строки, а також повідомивши 11 березня владу Казахстану про тимчасові заходи, прийняті Європейським судом відносно заявника. Генеральна прокуратура Казахстану завірила Україну в тому, що до заявника буде забезпечено доступ представників дипломатичного представництва України в Казахстані без здійснення нагляду за такими зустрічами, а також ці представники зможуть слідкувати за ходом розслідування щодо заявника, бути присутніми на судовому засіданні та бути повідомленими про остаточне судове рішення.

Суд встановив, що рішення про тимчасове обмеження виїзду заявника з України не відповідало закону.

Представник заявника в Суді: адвокат Аркадій Бущенко.

Суд визнав порушення статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: стаття 55 Конституції України, статті 31, 98–1, 463, 466, 467, 468, Кримінально-процесуального кодексу України, статті 2, 17, 26 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 06.07.2005 року.

Основні тези:

«Суд повторює, що стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції гарантує будь-якій особі право на свободу пересування, в тому числі право виїжджати з будь-якої країни в будь-яку країну, в'їзд в яку йому дозволений. Будь-які заходи, що обмежують це право, повинні відповідати закону, переслідувати одну із законних цілей, зазначених у параграфі 3 цього положення, і дотримуватися справедливий баланс між інтересами суспільства та правами людини…» (§ 55).

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–103420

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1299095931

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

Немає застосування даного рішення судами.

Руггеро Дж. Альдісерті (Ruggero J. Aldisert), суддя Апеляційного суду третього округу Сполучених Штатів Америки, у своїй статті «Прецедент: що це? і що це не є? коли він нам подобається? І коли ми його вбиваємо?»[1]. дуже вдало описав прецедент: «Поняття прецеденту це дракон кожного із нас. Якщо факти в передбачуваному прецеденті є однаковими або достатньо ідентичними тим, що у справі, з якою ми порівнюємо, то прецедент визнається законним і його застосовують. У такому випадку всі, і студент і професор, юрист і суддя, коментатор і філософ розглядатимуть його, як кажуть італійці «un dragonetto» (маленький дракон). Але якщо основні факти в порівнюваних справах не відповідають повною мірою передбачуваному прецедентові, то поняття прецеденту перетворюється на Дракона або інколи і на «una dragonessa» (великого, лютого дракона). Боротьба з таким драконом може бути самою складною та суперечливою роботою у суддівській справі».

Однією із доктрин, на якій ґрунтується діяльність суддів англосаксонської системи права, є судовий прецедент, змістом якого є обов’язковість для органів судової влади їх попередніх рішень — stare decisis (стояти на вирішеному). В основі цієї доктрини лежить ratio decidenti (з лат. — підстава для вирішення), адже це і є судовим стандартом — поясненням причин вирішення справи саме таким чином. Посилаються в такому випадку судді не лише на тези із судових рішень, а послуговуються при винесенні рішення у справі, що розглядається, також доктринальними джерелами права та іноземними прецедентами. Нині немає уніфікованого підходу у всьому світі до застосування прецеденту в судовій сфері. Правила