Велика історія України - Микола Голубець

З первісних мурів збереглася середня частина з склепіннями й головною банею та апсидами, що одні виступають нині зпоміж пізніших прибудівок. В противенстві до базилічного заложення Десятинної церкви, київська Софія мала вже виразно доосередний характер, так у поземому пляні, як і в надбудові (елєвації).

Шукаючи за правзорами для київської Софії, находили їх дослідники то в церкві в Мокві на Кавказі, то в церковному будівництві Сирії, то знов у церквах Солуні та самого Царгороду. По правді, київська Софія не була плодом механічного перенесення жадного з готових зразків, але твором так своїми формами, як технікою й конструкцією пристосованим до місцевих умов, тобто матеріялу, майстрів, традиції і естетичних вимог її фундатора.

Мозаїки й фрески київської Софії

Оскільки архитектурні форми й конструкції київської Софії були справжнім обявленням для сучасників, то її малярська і різьбарська декорація вповні їм дорівнювала. До нас вона збереглася тільки в мізерних останках, але ще чужоземні подорожники XVI і XVII ст. (Верещинський, Гайденштайн, Алепський) не могли надивуватися її красі та роскоші. Софійські мозаїки, фрески та різьби знищили не тільки воєнні завірюхи, пожежі та зуб часу, але, і що найгірше, несвідомість людей, що в добрій вірі, бралися їх «обновляти». Збереглися необновленими тільки непомітні шматки фресків у самій церкві й на стінах веж та декотрі з мозаїкових партій головної бані, побідного лука та пресвітері';. Первісно ціле нутро Софії було покрите мозаїками, фресками і різьбленими в ріжні узори плитами.

В 1848 р. відкрито в Софії фрески з часів Ярослава, що їх при обнові за Могили забілено. Зараз таки їх «обновлено трудами старця Іринарха, братії та о. Жовтоноського», й тільки фрески на стовбах головної апсиди закриті тоді іконостасом, та фрески Михайлівського приділу спаслися від тої «обнови». В 1885 р. відкрито мозаїки в головній бані та на стовбах побідного лука - Христа Пантократора, Архангела, погруддя апостола Павла та Богородиці й арх. Гариїла в сцені Благовіщення. Мозаїчні зображення пресвітерії т. зв. Нерушимої Стіни, тобто Богородиці-Оранти, Евхаристії і галєрії отців церкви, були відслонені давніше. Збереглися теж зображення Деісуса на самому побідному луці, первосвященника Арона й пятнацять медальонів з циклю Сорока Мучеників, на підбанних арках. Тоді, як головні партії катедри (головна баня, побідний лук і пресвітерія) були покриті мозаїками, всю решту займали фрески, здебільша вже нині попсовані.

Чотири бокові апсиди були розмальовані «житіями» Богородиці, Михайла, Петра та Юрія. Стіни головної нави були покриті сценами зі Старого і Нового Заповіту. Решту стін і стовбів покривали поодиничні постаті святців, у весь ріст, в погруддях та медальонах. В цілому задержаний канонічний розподіл сцен і постатей, що вже усталився був у візантійському стінописі.

Крім релігійних зображень, збереглися в Софії ще й світські. Стіни наріжних машт Софії покриті циклем картин (понад 130 фігур), що зображують життя-буття княжого двора, а саме воєнні виправи, лови, сміховинні представлення скоморохів й т. п. В головній наві катедри, де тепер бачимо… Софію-мученицю з дочками, був колись збірний портрет родини князя Ярослава, що його старався відтворити сучасний український маляр Федір Кричевський.

Досліджуючи київо-софійські мозаїки, дійшли історики-візантіністи до переконання, що так розподіл картин, так і типи постатий як і стиль композицій - суто візантійські; вони теж найшли місце софійським мозаїкам поміж мозаїками XI ст. манастиря Луки в Фокиді, Дафні в Аттиці й манастиря Неа Мені на острові Хіос. «Софійські мозаїки - каже дослідник Н. Сичев - виконані не одним майстром, а гуртком мистців. В цьому гурті були першорядні мистці й другорядні майстри. Перші з них дали твори скінченої досконалости, Другі дали слабші, наче нерішені форми зображень. Працею одного, мабуть головного мистця, є частина вівтарного фризу святців, а в першу чергу зображення Лаврентія, Василя Великого та Йвана Золотоустого. Обличчя Лаврентія, це без сумніву сірійсько-гелєністичний портрет, близький до мозаїчних портретів з VI ет. у Сан Віталє в Равенні… Неменче портретні й голови Василя Великого та Йвана Золотоустого» проникнуті глибокою психольогією. Блеск красок, ясних і ярких, що переливаються ніжними, голубо-зеленими відтінками в півтонах і рожевими в світлах, читкість конструкції форми й незвичайна вмілість в укладанні самої мозаїки, кажуть бачити в авторі цих подивугідних портретів майстра, що вийшов з першорядної, мистецької школи».

Найправдоподібніше творці софійських мозаїк і фресків походили з самого Царгороду, або в ньому добували собі мистецької освіти.

Саркофаги Софійської катедри

В пресвітерії приділу Софійської катедри, близько при південній стіні, стоїть величавий, мраморний саркофаг, що його стара традиція приписує Ярославові Мудрому. До його середини ніхто досі не заглядав і чи справді спочив у ньому великий, київський князь - невідомо.

Про похорони Ярослава говорить літопис під 1054 роком: «А Всеволод спрятав тіло свого батька, поклав на сані й повіз (з Вишгороду, де Ярослав помер) до Києва, І принісши, зложив у мраморній домовині, в отчинній церкві Софії».

Еріх Лясота, що їздив у 1594 р. з доручення німецького цісаря Рудольфа до запоріжців, бачив у Софії кілька нагробників, а між ними й домовину Ярослава. «Ще в каплиці, в гробниці з прекрасного білого алябастру, лежить князь Ярослав, син Володимира, з дружиною» - пише в своїх спогадах Лясота. «Ця гробниця, заввишки мало не на зріст людини іще не зруйнована, зберігла свій первісний вигляд». До речі, дружина Ярослава похована в новгородській Софії, але незвичайні розміри київської гробниці довго підтримували думку, що в ній поховано великого князя й княгиню.

Арабський подорожник половини XVII ст. Павло Алепський, так описує Ярославову домовину: «В одному зі згаданих вівтарів стоїть великий, біломраморний саркофаг з горбовидною крівлею, з хрестами. Він подібний до гробниці св. Іліяна в Ємессі. Справжнє чудо! Відкіля вони привезли цей мрамор, ці великі кольони що стоять зовні церкви, бож у цій країні нема мраморних каміньоломів. Мабуть його привезли на човнах з (острова) Мармара, що біля Царгороду, по Чорному Морю, потім рікою Дніпром, що до нього впадає і вигрузили тут, у Києві».

Домовина Ярослава це велика, скриня з одноцілого, мраморного бльоку, покрита двохспадною крівлею з акротеріями, викованою теж з мраморного моноліту. Усі її стіни украшені плоскорізьбою символічних, розцвілих хрестів (т. зв. «дерево життя»), кипарисів, пальм, риб, птахів та Христових монограм, у дусі старОхристіянського мистецтва. На зразок античних гробниць має Ярославова домовина форму дому. що збереглася, як незрозумілий вже нині пережиток, у скринях наших гуцулів. В цілому й подробицях, виконаних рукою першорядного майстра, пробивається глубока старовина, що для культури XI сторіччя, коли вмер Ярослав, здається справжнім пережитком. На думку