Хибне щастя - Ліана Меко

- Наші пацани будуть бійцями, - заявив з твердістю, але все ж таки вирішив узгодити зі мною, - вірно, рідна?

- Та звідки мені знати. - хмикнула я, обхоплюючи руки чоловіка своїми руками, притуляючись щокою до його теплої долоні. – Дай хоч народити спочатку.

- Та куди ти подінешся. - посміхнувся Ваня і нахилившись через спинку лавочки ніжно поцілував у кінчик носа.

- І взагалі, може, будуть дівчатка. - Помітила я, зиркнувши на чоловіка.

Ми вирішили не дізнаватись статі дітей до їх народження, але всі навколо з ймовірністю майже сто відсотків були впевнені, що будуть хлопчики. Загалом я була з ними згодна, але вкотре підколоти зайву самовпевненість Вані не заважало.

- Та ні, пацани будуть. – самовдоволено простягнув Ваня.

- Ти не можеш знати, напевно. - З навмисною наполегливістю заявила я. - Я думаю, будуть дівчата.

- Та кажу тобі... - Стояв на своєму впертюх.

- Поб’ємося об заклад? - Лукаво посміхнувшись я підняла брову.

Ваня спочатку злякано подивився на мене, потім розсміявся, в мить розкусивши природу моїх суперечок.

- А давай. - Пустотливо усміхнувшись, Ваня обійшов лаву, і вмостившись поруч, обійняв мене рукою. – На що споримо? - Додав, блиснувши очима.

- М-м, - я задумалася буквально на секунду, або швидше вдала, що задумалася, - перші півроку, ночами до малюків вставатимеш ти.

- А як же груди... ну в сенсі, я ж не зможу їх погодувати... - спохмурнів мій чоловік.

- А от викручуйся, як хочеш. - Весело посміхнувшись, я знизала плечима.

Ваня похитав головою, обвів поглядом друзів, чи то шукаючи підтримки, чи то чекаючи співчуття. Але друзі лише поблажливо посміювалися - вони вже звикли до наших нескінченних жартівливих (і не дуже) суперечок. Недовго подумавши, він нарешті ляснув у долоні.

- Ну що ж, гаразд. А ти тоді, - Ваня зробив театральну паузу, глянувши на мене скоса, і додав, - програєш, і через рік-півтора, народиш нам ще дівчинку. Га? - Ваня глянув на мене поглядом «ну що, слабо?», і запитально підняв брову.

Я примружилася, обдарувала його вдавано несхвальним поглядом, і, недовго думаючи, простягла долоню для рукостискання.

- Годиться.

Вибух сміху порушив тишу, що повисла в альтанці. Хлопці сміялися і хитали головами. Поліна, яка поки що не наважувалася на дитину, дивилася на мене, як на божевільну. А досвідчена Кіра з поблажливим смішком заявила.

- Ти пошкодуєш про це одразу після пологів.

Я лише знизала плечима, мовляв, поживемо побачимо.

- Ти ж розумієш, що програєш. - Нахилившись до мого вуха, простягнув Ваня, цілуючи мене у скроню.

Я посміхнулася, притискаючись до нього ближче і підставляючи губи для поцілунку.

Подумаєш, програю...

Програвати я більше не боялася.

Тепер я точно знала: у будь-якій грі, у будь-якій суперечці з цим, самим приголомшливим і одночасно найнестерпнішим засранцем, програвши, або вигравши, зрештою я все одно переможу.

Адже в будь-якому з можливих варіантів я буду щаслива.

 

 

 

Кінець

З цією книгою читають Короткий любовний роман 395910 Несподіване весілля Ксана Рейлі 1536747 Короткий любовний роман 410825 Моя хороша дівчинка Ліля Ваніль 1669635 Романтична еротика 410969 Невинна для мажора Ольга Суниця 739036 Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно