Друг дитинства - Страшні оповідання на ніч

Тримаючи весь цей час спітнілі руки в кишені, я міцно стискав іграшкову машинку, розтиснувши пальці лише коли закінчив свою промову, після чого дістав її і поклав на надгробок.

Ще якийсь час я провів поруч із могилою Олексія. На моїй душі після всього цього відчувалося значне полегшення, що в якийсь момент виразно відчув, що мій друг просто зараз перебуває поруч зі мною. Це прекрасне відчуття не описати ніякими словами! Я більше нічого не говорив, а лише з теплотою згадував весь той приємно і весело спільно проведений час. І нехай я знав його лише трохи більше року – наша дружба не закінчилася і донині.

До заходу сонця залишалися лічені хвилини, ось-ось мали вже запалитися вуличні ліхтарі. Я попрощався зі своїм другом, і акуратно прикривши за собою хвіртку, поспішив додому, поки батьки не схаменулися мене шукати. Наразі я відчував себе живим – моє серце радісно билося так, як у ті далекі безтурботні дні, і йдучи, я обернувся, щоб ще раз подивитися на портрет мого друга. У темряві, що вже огорнула цвинтар, у мене виникло враження, ніби холодний погляд Олексія кудись зник.

Він мені посміхався.

Відтоді він перестав навідувати мене у снах. Моє життя поступово налагоджувалося, і хоч з часом я став доволі замкнутою людиною, мені вдалося завести кілька справді хороших друзів. Але я все ще продовжую пам'ятати, і, мабуть, уже ніколи тепер не забуду про трагічну долю свого дорогого друга дитинства.

Кінець