Кубки талантів: шлях до мрії - Адам Блейк

Одного разу в невеликій кімнаті, в яку ледве пробивалося світло, левітувала дівчина. Її сукня плавно пливла в повітрі, а очі, хоч і були заплющені, але вони не знали сну, адже вона перебувала в глибокій медитації, легко ширяючи над землею. Кімната хоч і була не великою, але здавалася доволі просторою, оскільки була позбавлена надмірностей, а кожен предмет займав своє місце. Лише ліжко виділялося, на якому лежали зім'ята ковдра і багато подушок. Її тіло жадало спокою на затишному ліжку, але вона залишалася вірною своїй медитативній практиці. Мало хто, якщо взагалі хтось, знав, чим вона займалася. А чи міг хтось узагалі припустити, що люди здатні на такі дива як політ?

Під час медитації вона уявляла себе на різьбленому дерев'яному троні, ручної роботи. Навколо неї розпускалися квіти, зеленіли дерева, а за ними вабила веселка своїми барвами. Поруч із нею сидів білий пухнастий кролик, затишно влаштувавшись на її розкішній довгій зеленій сукні. У цьому чарівному місці вона відчувала справжню гармонію з природою. А в її руках блищав символ її багатства - золота куля, що випромінює світло своєї магії. У цей момент її блиск пронизував усі куточки її уявного царства, немов зоряне світло, покликане відобразити її внутрішнє багатство і силу. Так, це, безумовно, те місце, куди вона завжди мріяла потрапити, і той стан, який хотіла знайти! Все тут так просторо, свіжо, а квіти оточують її, немов ніжні пухнасті хмаринки. Для чого їй ця земля багатства і достатку? Запитаєте ви. Щоб вона могла подарувати собі та іншим усе, що їм потрібно і бажано. Вона розуміла, що частину цієї потреби вона задовольняє на роботі, на яку їй вже час було вирушати.

Вузькими і звивистими вуличками вона йшла, ступаючи по кам'яній бруківці. Ринкові павільйони, що розкинули свої намети вздовж шляху, вже приймали перших відвідувачів, а місто кипіло життям, немов мурашник. Пробираючись крізь цей потік людей, вона нарешті досягла магічної крамниці, де їй і належало провести цей яскравий і сонячний день.

Двері крамниці були відчинені, а її колеги вже поглинуті своїми справами. І їй теж настав час зайняти своє місце. У цьому загадковому магазині можна було знайти все: від чарівних зіль і стародавніх артефактів до наймудріших старовинних гримуарів. А в центрі залу височіло величезне дерево, струнке і величне, його вершина пропадала десь у високих стельових склепіннях. Це дерево було живим свідком безлічі співробітників крамниці та відвідувачів, воно стояло тут уже протягом довгих років, спостерігаючи за життям магазину.

—  Леві! - окликнув її сивий старець, —  сьогодні ми готуватимемо нові зілля, тож чекаю на тебе нагорі в другій половині дня.
—  Я зрозуміла вас, Рудольф, буду вчасно! —  відповіла вона і взялася за свої обов'язки.

Задзвенів дверний дзвіночок, і в дверях з'явився хлопчик років одинадцяти, зайшовши до крамниці, він із широко відчиненим ротом роздивлявся полиці з артефактами. І його погляд упав на кубки - вони були чарівними, як і все в цій крамниці. Ці кубки дарували талант, але не випадковий, а цілком конкретний на вибір: до музики, цілительства, телепатії. Придбавши такий кубок, піклуючись про нього і плекаючи в ньому талант, можна було стати його володарем. Погляд хлопця зачепив один особливий кубок - із чарівною паличкою. На відміну від інших, цей кубок розкривав талант, про який мріє його володар. Леві, згадала себе в його віці, як вона, так само роздивляючись таланти й не знаходячи їх у собі, хотіла отримати точно такий самий кубок. Однак, вони були дуже дорогими, і вона розуміла, що в хлопчика немає можливості його купити. Але вона вирішила допомогти, хоча б маленьким жестом.

Леві взяла кубок з полиці і протягнула хлопцеві зі словами:

— Прийде час, і ти зможеш набути талант, про який мрієш, — усміхнулася вона і додала — А про що саме ти мрієш?
— Я?... Я мрію про те, що колись зможу... — прошепотівши останнє слово, хлопчик вибіг із крамниці.

Леві вражена відповіддю, на якийсь час завмерла разом із кубком у руках. Вона запитала себе: «Чому він хоче саме цей талант і який же тоді талант у мене?». Минуло багато років з того дня, коли вона шукала своє призначення. Вона досі не перестає працювати, поглинаючи нові знання, але все ще перебуває в пошуку.

Але прийшов час допомагати Рудольфу і часу на роздуми не було. Піднявшись на другий поверх до зали, де аромат зілля заповнював повітря, а вершини дерева все ще не було видно, на неї вже чекали чарівник Рудольф і його напарниця Ельза. Котел стояв на вогні, тож Леві взяла підготовлений для неї список інгредієнтів і почала читати його вголос. А Рудольф і Ельза додавали потрібні інгредієнти в котел, наповнюючи кімнату новими таємничими ароматами. Так минув її день.