Платформа - Мішель Уельбек
— Я вам не заважатиму в роботі — пообіцяв я.
— Знаєш, ми не будемо по-справжньому працювати, а відпочинемо, як звичайні туристи. Ми майже нічого не будемо робити, але найважливіше те, що ми просто намагатимемось визначити коло проблем стосовно того, чого саме бракує клубові, чому наші клієнти повертаються незадоволені своїм відпочинком. Ти нам у жодному разі не заважатимеш, навпаки, можеш стати у пригоді.
Отже, у п’ятницю п’ятого вересня опівдні ми вилетіли до Сантьяго. Жан-Ів не зміг відмовитися від свого портативного комп’ютера, але в цілому у своїй світло-блакитній тенісці він виглядав дуже спокійним, готовим до відпочинку. Щойно ми піднялись у повітря, як Валері поклала свою руку мені на коліна, розслабилась і заплющила очі. «Я не хвилююсь, щось придумаємо», — сказала вона мені перед вильотом.
Від аеропорту до готелю ми їхали дві з половиною години. «Перше негативне враження — зауважила Валері. — Треба з’ясувати, чи є прямий рейс на Ольгін». В автобусі перед нами сиділи дві жінки років по шістдесят із синьо-сірим перманентом і весело базікали про особливості місцевого пейзажу: чоловіків, які рубали цукрову тростину, грифів, які літали над преріями, двох биків, які повертались до свого стійла… Здавалось, їх цікавило геть усе. На вигляд вони були худорляві й рішучі. Я подумав, що вони, певно, були важкими клієнтами. І справді, тоді, коли всім роздавали ключі від номерів, балакуха завзято наполягала, щоб їй дали сусідню кімнату з любителькою побазікати. Такий конфлікт взагалі не був передбачений. Адміністратор нічого не міг зрозуміти. Довелося втрутитися керівникові сервісного обслуговування курортного містечка. Це був молодик років тридцяти, з головою, яка трохи нагадувала баранячу, і вольовими рисами обличчя з глибокими зморшками, які прикрашали його низьке чоло; він був дуже схожий на Нагі. «Спокійно, гаразд, — промовив він, вислухавши суть проблеми, — спокійно, гаразд, дамочко. Сьогодні це неможливо, але завтра у нас день від'їзду, ми замінимо вам кімнату».
Носій провів нас до бунгало з видом на пляж, увімкнув кондиціонер і вийшов із доларом чайових. «Ось, — сказала Валері, сідаючи на ліжко. — Їжу пропонують тут у вигляді шведського столу. У цю формулу входить усе, включаючи закуски та напої. Дискотека починається о 23-й годині. При бажанні — масаж та освітлені нічні тенісні корти». Мета кожної туристичної агенції — на певний період і за невелику плату зробити людей безтурботними і щасливими. Це завдання може видатись водночас як легким, так і неможливим, виходячи з того, що є різні типи людей, послуг, які пропонуються, та інші чинники. Валері стягла штани і скинула блузку. Я простягнувся на другому ліжку. Джерело постійного задоволення — сексуальні органи — існують, вони завжди готові. Бог послав нам нещастя та випробування, ми перетворились на жорстоких і нікчемних подорожніх, але він передбачив натомість таку невеличку компенсацію. Коли б ми час від часу не займалися сексом, то з чого складалося б наше життя? Безглузда боротьба із закостенінням м’язів та карієсом. Усі ці процеси постійно поглиблюються — колаген[57], фібри якого твердішають, скупчення мікробів у яснах. Валері присіла наді мною і розсунула ноги. На ній були тонкі трусики-танга в лілових мереживах. Я відсунув смужку тканини і почав пестити її губи. Валері ж розстібнула мої штани і взяла мій орган у руки. Помалу, не поспішаючи, вона почала робити масаж. Я підклав під голову подушку, щоб мій рот знаходився під її піхвою. В цей момент я помітив прибиральницю, яка змітала пісок з тераси. Штори були розсунуті, скляні двері навстіж відчинені. Зустрівшись зі мною поглядом, дівчина голосно розсміялась. Валері випросталася, кивком підізвала її до себе. В нерішучості дівчина залишалась стояти на місці, спираючись на свою мітлу. Валері встала, підійшла до неї і подала руку. Щойно дівчина увійшла, Валері почала розстібувати ґудзики на її халаті, під яким зовсім не було білизни, окрім білих бавовняних трусиків. Їй мало бути років двадцять, тіло в неї було темне, майже чорне. У неї були пружні невеликі груди і круглі сідниці. Валері запнула фіранки. Я теж підвівся. Дівчину звали Маргаритою. Валері взяла її руку і поклала на мій член. Вона знову розсміялась, але потім почала відсмоктувати мене. Валері швидко зняла бюстгальтер та трусики, лягла на ліжко і почала пестити мене. Маргарита ще трохи повагалась, зняла з себе трусики, а потім сіла проміж ніг Валері. Спочатку вона довго дивилась на її піхву, пестячи її рукою, але згодом наблизилась обличчям до неї і почала її лизати. Валері поклала одну руку на голову Маргариті, щоб керувати нею, а другою продовжувала масувати мене. Я відчув, що зараз кінчу, і пішов узяти у несесері презерватив. Я був настільки збуджений, що не зміг відразу знайти його, а потім надіти. Я перебував немов у тумані. Сідниці негритянки рухались у такт з її рухами до піхви Валері. Я увійшов у неї відразу, вона відкрилась для мене, наче стиглий плід. Тихо застогнавши, вона прилинула до мене. Я почав швидко рухатись взад-вперед у ній. Хвилі насолоди пронизували мене. Стемніло, у кімнаті вже майже нічого не було видно. Наче здалека, з іншого світу я почув наростаючі хрипи Валері. Я розсунув сідниці Маргарити, мої рухи ставали все сильнішими, я вже не намагався втримувати себе. Коли Валері в нестямі голосно закричала, я теж кінчив. Протягом однієї-двох секунд мені здавалось, що я звільняюсь від величезної ноші, немов лечу в повітрі. Потім відчуття земного тяжіння повернулося до мене, я враз відчув неймовірну втому і, знесилений, упав на ліжко безпосередньо їм обом на руки.
Решту я пам’ятаю неясно. Маргарита вдягалась, а Валері копирсалась у сумочці, щоб їй щось дати. Біля дверей вони поцілувались. Надворі була вже ніч. «Я дала їй сорок доларів, — промовила Валері, влаштовуючись біля мене. — Саме стільки платять мандрівники з Заходу. Для неї це місячна зарплатня». Вона увімкнула нічник. Повз бунгало проходили люди, залишаючи на якусь мить свої силуети на фіранках. Було чути їх голоси. Я поклав руку їй на плече.
— Це було чудово… — зачаровано мовив я. — Справді.
— Так, вона дуже чуттєва дівчина. Мені теж сподобалось. Вона дуже добре мене пестила.
— Дивно, — невпевнено продовжував я. — Мені
