Їхня кохана лялька - Алекса Адлер

Піднявши голову, я заглядаю в обличчя Шоа-дару, що схилився наді мною. Той виглядає дуже здивованим. Приголомшеним, я б навіть сказала.

Чорт. Якось це не надихає. Невже все так погано?

Повертаюся до Са-арда. Цей взагалі похмуріший за хмару.

− Ви ж знаєте, що це було? – питаю з надією. − Я ж не божеволію? Це щось вилізло з пам'яті мого тіла?

Змій старший з нечитаним виразом обличчя хитає головою.

− С-с-сумнівно. Твоє тіло було створене в нашому рідному всесвіті. В одній із гільдій нашої імперії. І, повір мені, в жодній із с-с-систем, що входить до складу Аша-Ірон, немає нічого подібного до того, що ти описуєш. Як і в жодному з відомих нам куточків нашого Всесвіту.

− Отже… все-таки божевілля? − мимрю, відчуваючи, як груди знову здавлює крижаними лещатами страху.