Лавандовий грудень - Горова Ольга

– Женю! – покликала вона, варто йому вийти з ванної.

Добре. Хоч якось струснула.

– Так? – щиро сказати, душ слабо допоміг.

Може, варто холодну воду було врубати на повну? Але й захворіти – особливого бажання не мав. Та й права багато в чому Міла: як не ворохобився перед нею, а м'язи шиї та спини звело, хотілося прогріти гарненько гарячою водою. Однак зараз довелося відкашлятися, бо голос від одного її виду охрип. І дуже до речі здалося, що махровий халат у готелі нормального розміру. А ще вільний.

– Слухай, тут справді величезне ліжко. У принципі, навіщо з цим диваном морочитися? Ми з комфортом обидва ляжемо, і між нами ще двоє людей помістяться, – досить розумно, загалом, помітила вона. – Та й ковдри тут окремі, ми заважатимемо один одному не будемо.

Можливо, говорила це виключно з ввічливості, звісно. І дивилася на нього якось невпевнено. Але в цей момент Жені раптом зовсім набридло сперечатися. Та й влаштуватися хотілося із комфортом, це правда. А ще лягти поряд з Милою…

– Давай, напевно, ще двох звати не будемо, – підморгнув Женя, витираючи голову рушником. – Я, якось, не прихильник усіх цих вільних стосунків і збочень у ліжку, – криво посміхнувся він, але весело, щоб одразу відчувалося, що жартує.

І йому вдалось. Мила щиро і відверто засміялася.

– А так, я сперечатися не стану. Ліжко у них, і справді, величезне. Так що, думаю, заважати ми один одному не будемо, – хоч він і сумнівався, що зможе нормально розслабитись поряд з нею, але й упустити таку можливість не хотів.

Міла теж не сперечалася, тільки ще більше посунулась до свого боку. Женя обійшов ліжко і сів на другому краю.

Даремно він сумнівався, до речі, відключився майже відразу, як тільки голову на подушці влаштував. Втомився більше, ніж думалося. Та й Міла, здається, заснула швидко.