Їхня кохана лялька - Алекса Адлер

Зрештою він знову озирається на мене і рішуче прямує до того містка, що розташований праворуч від нас. Він довший за той, який ми вже пройшли, має метрів шість, і веде до великого майданчика з цілим нагромадженням «кульок». У парочці з них є овальні отвори. Можливо, це чиєсь житло.

Так, цього разу перебігти буде складніше. Але я маю впоратися. Інакше смерть.

Може, повернутись? Ну, куди я йду? Як дістануся до своїх на-агарів? Може, вони справді вже полетіли геть?

Можливо. Тільки це не привід сидіти в одинарному карцері й повільно божеволіти. Краще хоч щось зробити, ніж не робити нічого, смиренно приймаючи свою долю.