Проклята наречена і таємниці Пагорбів - Олена Гриб

– Навіщось вона була йому потрібна, – продовжувала Майва. – Арман Майлір не з тих, хто може закохатися в неповнолітню дурепу з провінції. Він мітив високо… І, гадаю, досі мітить.

– А ви почули його ім’я, згадали про те, що магія шесс притягує чаклунських тварин, і вирішили перевірити це на Ірисі? Я вражена. Не кожен зважиться підійти до крячі, більшість вибрала б звичайну гризню. Чи найняли когось для перевезення?

– Я тільки відчинила клітку! – розлютилась Аноза. – Розплідник – моя турбота, і коли мені сказали, що один самець безнадійний, треба або випускати, або пускати на пір’я, я підняла засув. У мене й гадки не було, що кряча полетить до Міллс. Це ж абсурд! Подумайте про відстань. Розплідник застав часи, коли містом вільно ходили артефакти шесс, але крячі їх не чули. Навіть зараз у старих людей зберігаються безцінні стародавні пристрої, але птахів притягують гори! Справжня магія, а не її порошинки, розумієте? Хто ж знав, що прокляття Міллс сильніше за поклик природи?

«Схоже, лише Арман Майлір… Звідки? Як збирався використати Ірису? Чому не боявся?» – Меліса прибрала за вуха волосся, що вилізло з зачіски і тріпотіло перед очима, повернулася до вітру обличчям.

– У вас у роду були лінг? – запитала, не дивлячись на співрозмовницю.

– Чоловік. Це має значення?

– А у когось із близького оточення князя? – Лисиця проігнорувала зустрічне питання. – Найкращий друг, коханка, родич? Хтось, хто готовий віддати життя за Джі Лін Рі?

Майва несподівано лагідно усміхнулася, кивнула на дорогу внизу.

– Ест Шонник підійде? Він пишається кров’ю лінг, яка дала йому не силу, а завидну витривалість.

На жаль, добродушний нерішучий секретар у теорію, що майнула в голові Меліси, зовсім не вписувався.

– У Пагорбах є іноземці?

– Що? – Аноза з підозрою примружилася, роздратовано потерла подряпину на сумочці. – Старий Сем встиг наговорити зайвого? Думаєте, хтось уб’є короля, щоб Джі Лін отримав владу згідно із Законом про спадкування? А про поправки короля Апіана, які перекреслюють цей закон, ви, звичайно, не знаєте. Як типово для валесійців.

«Я знаю про поправки Фабіана, що стирають поправки Апіана» – Лисиця залишила випад без уваги.

– Ще раз прошу – вплиньте на Айріс Міллс, – промовила Майва, повертаючись до сходів, що вели вниз. – Вона має зрозуміти, наскільки все серйозно.

– Вона розуміє. І ви зрозумійте: Айріс – скалка в дупі, а не проблема. Не розмінюйтесь на дрібниці.

– Ви про що?

Меліса змахнула пісок з парапету і сіла на вищерблене часом каміння, небезпечно нахилившись над порожнечею.

– Так, про своє. І оскільки ви зупинилися, пані Анозо, у мене є ще кілька запитань. Перше – Королева Темряви. Це ваш псевдонім, чи не так?

– З чого ви це взяли?! – Майва зробила крок назад.

– Послухала людей. Майва Аноза – соратниця князя, Королева Темряви – його споріднена душа. Ви закохані, це бачать усі, але ви не ризикнете дружніми стосунками і не зізнаєтесь у почуттях. Хіба що під маскою. Чи я помиляюсь?

– Помиляєтеся. Листи Королеви – особисті, але не любовні.

– І знаєте ви зміст таємного листування Джі Ліна, тому що…

– Не тому, що я беру в ньому участь, – огризнулася співрозмовниця. – Це все, що я можу сказати. А також те, що Королева Темряви – валесійка. На конвертах є штамп про перетин кордону.

Пані Аноза не гребувала нишпорити у чужих речах? Ха! І про що ще вона мовчала? Згадка про листи помітно її схвилювала. Якщо вони не любовні, то чому Майва відвела погляд і почервоніла? Соромиться свого цікавого носа чи вичитала щось провокаційне?

– А про відворотне зілля сказати нічого не хочете? – Меліса розуміла, що на цьому пункті спілкування закінчиться, але перемир’я і без того тривало напрочуд довго. – Для кого воно?

– Для мене. – Всупереч побоюванням, скандалу не було. – Закон цього не забороняє. Гарного дня.

«Брехня. Занадто легке зізнання, та й хіба така жінка, як Майва, може вірити у заговорену воду? Зілля – привід. Навіщо ж вона ходила до відьми насправді?» – Лисиця провела Анозу довгим поглядом і пообіцяла собі познайомитись із Шессою якнайшвидше.

Натовп на дорозі вже повністю розійшовся. Голос князя чувся із двору, Шонник мчав у адміністративне крило. Айріс, активно жестикулюючи, щось доводила Старому Сему, пані Руденс притискала до грудей величезний букет троянд і щасливо усміхалася, руде дівчисько з ластовинням, ховаючись за кущами, шукало на витоптаній грядці полуницю.

– Валесійка, – пробурмотіла Меліса, спускаючись кривуватими сходами. – Не кохання. Навряд чи вони обговорюють болотяних кряч. Отже, змова? Хм… Що ж, візьмемо участь.