Проклята наречена і таємниці Пагорбів - Олена Гриб

«Не схоже на підтримку», – А Лі схилився над скриньками з дрібничками, ховаючи винуваті очі.

Бабуся має рацію: про його невезіння вже байки складають. Скільки він себе пам’ятав, постійно щось ішло шкереберть. Не одразу, ні! Спочатку жартівниця-доля завжди усміхалась і манила вперед, а потім раптом наставав переломний момент і, як-то кажуть, удача показувала хвіст.

– Тільки не бреши мені! – Бабця насупила сиві брови – Точно кров лінг тебе зачепила? А то дядько клянеться, що ти напівкровку кілька хвилин до небес підносив, зате потім про руду наречену до вечора говорив, не затикаючись.

– Що?! – Нахабна брехня Спритника ні в які ворота не лізла. – Це він так сказав? Я говорив? Ну, гаразд, говорив. – А Лі злегка стишив тон. – Усі про неї питали! Мені що, рота зашити собі треба було?

– Голову на плечах мати треба! Зазвичай із тебе двох слів не витягнеш, особливо про дівчат, особливо про незнайомих, особливо про знатних, а тут поніс Пагорбами плітки як баба Мо Тя з Приболоття. Дядько твій миттю збагнув, що справа нечиста, і я бачу, якийсь ти не такий. Карти б кинути, та ми обидва в них не віримо. Може, зіллячка якого ковтнеш? Шкоди не буде.

– Не верзіть нісенітниць, бабусю! Ніхто мене не зачарував! Хіба що лінг трохи, але це вже пройшло. А та руда… Ой, не смішіть! Вона ж і на людину не схожа. Вилита шесс! Бліда, як ті дрібні гірські квіти, що ростуть біля старого храму, а очі жовті, як у лісової кішки. Носик малесенький, підборіддя гостре, вилиці точно шеські! Худа, як та ціпля, пальці тоненькі… Ні на що в хаті не придатна!