Проклята наречена і таємниці Пагорбів - Олена Гриб

– Ні, – вичавив він твердо. – І це не обговорюється.

– Ну-ну, – знущально хмикнув Фабіан. – Всі так кажуть.

– Поки що у цих краях моє слово – закон.

– А я можу вранці тебе стратити. Мірятимемось і далі?

– Я можу вбити тебе прямо зараз і без сторонньої допомоги, – не витримав князь.

– Не можеш. – Король ляснув його по плечу. – Якби міг, не був би ідеальним Джі Лін Рі з Пагорбів.

– Перевіримо?

– Люблю експерименти.

У двері тихенько пошкрябалися, і смертовбивство довелося відкласти.

– Хто?

– Імлін, сіре. – На порозі стояв молодий охоронець із обплетеною пляшкою та відром за спиною. – Ви посилали за випивкою та красульками.

– Чому так довго?! – гаркнув Фабіан. – Сонце встає! Хто п’є вранці?

– Красульок шукав. – Імлін опустив очі. – Темно, а вони ховаються…

– Ти псих?

Перед королем брязнуло яскраво розписане відро, накрите ситом.

– Вибачте. – Стражник покаянно похилив голову. – Я спіймав тільки одну, але той хлопець обіцяв за пів години доставити десяток всього по сотні за штуку.

Фабіан повернувся до Джі Ліна.

– Я псих? – запитав із тривогою.

– Не знаю. – Князь, долаючи запаморочення, дотягнувся да сита і підняв його. – Навіщо вам жаба?

– Мені?! – Король аж закашлявся від обурення.

– То це для мене? – Джі Лін зрозумів, що змовники старалися даремно: він сам за крок від того, щоб позбавити Валесію правителя.

– Той хлопець сказав, підбере худеньких. Він знає, яких ви любите. – Імлін сліпо тикався спиною у двері, що не піддавалися. – І бантики начепить. Якщо вам сподобається, він просить аудієнції.

– Геть!

Стражника як вітром здуло, жаба вистрибнула у вікно і навряд чи зраділа польоту з другого поверху.