Проклята наречена і таємниці Пагорбів - Олена Гриб

– А у Спритника Шина син народився, – промовив не до теми чоловік у мундирі. – В молодиці з Лисячої Гаті. Вона його спочатку в притулок підкинула, але не витримала, вирішила забрати.

– І мені це має бути цікаво, – повільно мовив Фабіан, – тому що…

– Вона побігла за ним рано-вранці й побачила в лісі натовп зі зброєю.

– І?.. – король говорив оманливо мирно, але Айріс відчувала: він ось-ось вибухне гнівом.

– Вони йшли як на облаві. Наче звіра заганяли.

– Звіра? – Прищурені очі Фабіана не обіцяли нічого доброго.

– Або… Ну… – Чоловік із полку відвів погляд. – Пані Стау та пана Рі.

На короля було страшно дивитись.

– І зараз ти розповідаєш про це для того, щоб?.. – гаркнув він.

– Щоб ви не хвилювалися, сіре. Незважаючи на складні умови, полк одразу вирушив за ними. Щойно наші люди доповіли, що четверо розбійників затримано, п’ятеро вбито. Вони… У сенсі, затримані запевняють, що пані Стау не постраждала і зникла у невідомому напрямку. Пошуки тривають.

«А князь? Чому про нього ви нічого не говорите?» – ледь не вигукнула Айріс.

Але Фабіан помітно розслабився, з його погляду зникла жага вбивства, і чоловік у мундирі полку з поклоном відійшов.

– Лисиця скрізь встигає влізти у неприємності, – пробурмотів король. – Ірисо! Що вона забула у горах?

– Не знаю…

– А хто знає?! Гаразд, мені байдуже. Ти! – адресувалося одному із охоронців. – Передай полковнику… як його там… Роу! Нехай насамперед перевірять стежки лінг. Не ті, що за шеськими землями ведуть до кордону, а старі військові. Вони ближчі й цікавіші.

– Там же суцільні пастки, – розгубився охоронець.

– А я про що? Кажу ж, вони цікавіші, Лисиця не проґавить шанс там побувати. Йди! А ти, Ірисо… – Фабіан насупився, схилив голову до плеча. – Хм… Ти – за мною. Щось мені погратися захотілось.