зустріч яка змінила моє життя - ліліанаа

 - МИНУЛО 2 МІСЯЦІ  - 

сама ще не вірю в це, але ми з Давидом налагодили стосунки між нами. гарно спілкуємося, я не можу сказати, що ми друзі. при кожній можливості він мені нагадує про свої почуття, я стараюсь відразу ж втекти від цієї теми.

сьогодні ми з Емілі домовилися зустрітися в кафе після школи, я як завжди прийшла вчасно, а вона запізнюється. коли вона зайшла в кафе відразу підійшла і сіла до мене

 - вибаач, я не хотіла запізнюватися

 - я звикла вже, в мене розмова важлива

 - до сталося? Давид знову в почуттях зізнається?

 - так, але ж він і не зупиняється. я вже сумніваюся, що я не відчуваю до нього нічого - її погляд був таким шокованим, що мені стало не по собі 

 - уу, розповідай, що відчуєш поряд з ним  - я зітхнула, мовчала, думала, як правильно пояснити їй все 

 - нуу, страх. я боюсь щось не так зробити чи сказати перед ним, хоча не так давно цього не було. метелики в животі просто з'їдають мене зсередини, коли наші руки випадково торкаються, або коли ми обіймаємося на прощання або коли вітаємося 

 - а сердечко швидко б'ється?? - вона дивиться на мене так, наче я їй мільйон зараз віддам

 - о таак, навіть після бігу на фізкультурі не так, як поряд з ним - я відкинулася на спинку стільця і закрила обличчя руками

 - ну, що я можу сказати. Камелія Денисівно, ви благополучно закохалися, не знаю вітать вас чи ні.. - Емілі зробила вигляд, наче вона психолог. я глянула на неї

 - цього не може бути, мені треба поговорити з мамою. я побіжу до неї на роботу, потім все розповім, до зустрічі - я обійняла подругу і вибігла з кафе, зупинила таксі і поїхала до мами на роботу.

коли я зайшла в приміщення, пройшла до маминого кабінету, постукала та зайшла.

 - я не відволікаю? - сіла на стілець, вона глянула на мене

 - оо, Камі, привітик. ні, щось сталося? - вона посміхнулася 

 - треба поговорити, а то Емілі сказала страшні речі

 - господи, що у вас сталося? 

 - ми з Емілі говорили про Давида. вона знає, що він при кожній можливості нагадує про свої почуття. а вона спитала мене, що я відчуваю поряд з ним - я замовкла, відвела погляд. мама обійшла стіл і сіла навпроти мене, взяла за руку і я глянула на неї

 - ти щось відчуєш до нього?

 - напевно так, я боюсь щось не те сказати чи зробити, щоб не виглядати в його очах дурепою. коли ми торкаємося один одного, в більшості випадків це випадково, виникає довгий зоровий контакт, метелики в животі які просто з'їдають мене.. - мама усміхнулася

 - Камі, а що сказала Емілі?

 - що я закохалася - опустила голову 

 - тоді я повністю згодна з нею, ти і справді закохалася. але ти собі цього ще не признала, попрацюй над цим, добре? - вона провела рукою по моїй щоці і посміхнулася

 - я піду додому, не хочу відволікати - вона кивнула, я встала і тільки хотіла вийти як дзвонить мій телефон. я взяла трубку

 - ало, слухаю

 - ...

 - ні, я у мами на роботі

 - ... 

 - нуу, я думаю можна

 - ...

 - так, до зустрічі - я вимкнулася глянула на маму

 - це був Давид? - вона посміхнулася 

 - угу, запросив прогулятися 

 - ти головне будь собою і не бійся нічого, гарно проведіть час - я кивнула і вийшла з офісу, на вулиці чекала Давида